Епідеміологічна ситуація з туберкульозу в Україні 
у 2002 році

(оновлено)

Туберкульоз на сьогодні є серйозною загрозливою хворобою для здоров'я всього людства. Цю хворобу не ліквідовано в жодній країні світу, тому що послаблення боротьби з нею у багатьох країнах було передчасним і привело до виходу ситуації з-під контролю. Щорічно в світі на туберкульоз захворюють 9 - 10 млн. чоловік (близько 60,0 % приходиться на країни, що розвиваються), 3 - 4 млн. чоловік (з них 1 млн. жінок) щорічно помирають від туберкульозу. Загальна кількість хворих у світі досягає 50 - 60 млн. чоловік. Якщо ситуація щодо боротьби з туберкульозом не зміниться, то протягом найближчих 30-ти років можуть занедужати на туберкульоз не менше 90 млн. чоловік і понад 30 млн. можуть померти від цього захворювання. Ось чому Всесвітня Організація Охорони Здоров'я (ВООЗ) в квітні 1993 року проголосила туберкульоз глобальною небезпекою.

Захворюваність. За останні 2 роки (2001 - 2002 рр.) захворюваність всіма формами туберкульозу збільшилась на 10,2 % (з 68,6 на 100 тис. населення в 2001 році до 75,6 на 100 тис. населення в 2002 році). Найбільші показники захворюваності у 2002 році відмічались у південно-східному регіоні, зокрема:

• у Херсонській області - 153,6 (на 100 тис. населення), тобто зросла в цій області за останній рік на 38,2 %;

• у Миколаївській області - 100,3 (на 100 тис. населення), зросла на 10,3 %;

• у Харківській області - 96,8 (на 100 тис. населення), приріст склав 35,5%;

• у Запорізькій області - 96,2 (на 100 тис. населення), виросла на 34,7 %;

• у Луганській області - 93,7 (на 100 тис. населення), виросла на 3,1 %.

Показники захворюваності у цих областях в 1,2 - 2,03 рази перевищували середньостатистичні по Україні (75,6 на 100 тис. населення). Однією із особливостей сучасного туберкульозу є значна кількість занедбаних форм серед вперше виявлених хворих, розповсюджені полікавернозні процеси, масивне бактеріовиділення, а це в свою чергу приводить до зниження якості лікування та як наслідок - збільшення показника смертності. Це є підтвердженням проблеми туберкульозу не тільки як медичної, а й медико-соціальної, що може суттєво впливати на демографічні показники в державі.

Захворюваність легеневим туберкульозом збільшилась порівняно з 2001 роком на 7,9 % . Найбільша захворюваність туберкульозом легень, що перевищувала середньостатистичний показник в 1,2 - 2,0 рази в 2002 році (71,9 на 100 тис. населення) була зареєстрована в тих же областях, що і захворюваність всіма формами туберкульозу. Захворюваність бактеріальним туберкульозом в Україні зросла на 7,0 % а становить в 2002 році 26,1 (на 100 тис. населення).

Захворюваність туберкульозом дітей у 2002 році була 8,8 (на 100 тис. дитячого населення) і це менше на 5,8 % порівняно з 2001 роком (9,3 на 100 тис. дитячого населення).За останні 2 роки (2001 - 2002 рр.) було зареєстровано зниження захворюваності дітей на туберкульоз органів дихання на 6,8 % (в 2001 р. - 7,4 на 100 тис. дит. населення, в 2002 р. - 6,9 на 100 тис. дит. населення).

Слід відзначити, що в 2002 році від загальної кількості хворих із вперше діагностованим активним туберкульозом не були госпіталізовані 2869 осіб, із них 16 дітей (0,56 %). Найбільша кількість хворих на туберкульоз, яких своєчасно не госпіталізували і не призначили лікування було у:

• Донецькій області - 488 (17,0 %) дорослих і 3 дітей;

• Дніпропетровській області - 453 (15,8 %) дорослих і 2 дітей;

• Херсонській області - 376 (13,1 %) дорослих і 2 дітей;

• Автономній Республіці Крим - 367 (12,( %) дорослих і 6 дітей;

• м. Києві - 170 (5,9 %) дорослих;

• Одеській області - 161 (5,6 %) дорослих;

• Луганській області - 126 (4,4 %) дорослих;

• Житомирській області - 113 (3,9 %) дорослих.

Позалегеневий туберкульоз. Захворюваність туберкульозом позалегеневих локалізацій за останні роки коливалась в незначних цифрових показниках: в 2001 р. - 3,6; в 2002 р. - 3,5 (на 100 тис. населення). За останні два роки (2001 - 2002 рр.) захворюваність туберкульозом позалегеневих локалізацій зменшилась на 2,8 %. В структурі захворюваності позалегеневим туберкульозом кістково-суглобовий туберкульоз становить 41,2 %; туберкульоз сечостатевих органів - 27,7 %; туберкульоз очей - 12,2 %; туберкульоз центральної нервової системи і мозкових оболонок - 3,7 %, решту інші локалізації. Як показують наші дослідження, хворі на позалегеневий туберкульоз виявляються ще недостатньо і не отримують своєчасної кваліфікованої медичної допомоги. Відсутність в Україні інфраструктури з позалегеневого туберкульозу, незнання цієї патології лікарями загальної мережі, несвоєчасне виявлення хворих на туберкульоз позалегеневої локалізації - це теж значущі фактори, що сприяють зростанню позалегеневого туберкульозу. Зменшення кількості хворих на позалегеневий туберкульоз при погіршенні епідеміологічних показників щодо туберкульозу органів дихання пов'язане передусім з такими чинниками:

• відсутність дійової інфраструктури з позалегеневого туберкульозу, зокрема Центру з позалегеневого туберкульозу з науковими, організаційно-методичними, консультативними й лікувально-діагностичними функціями, а також на рівні адміністративної території, між якими мав би бути тісний взаємозв'язок;

• нестача спеціалістів з позалегеневого туберкульозу;

• відсутність належного обліку і статистичної звітності щодо позалегеневого туберкульозу;

• незнання лікарями загально лікарської мережі питань діагностики, лікування і профілактики позалегеневого туберкульозу.

Хворобливість на туберкульоз за 2001 - 2002 роки зросла на 15,0 % і становить в 2002 році 287,4 на 100 тис. населення. У деяких областях рівень хворобливості перевищував середньостатистичний в 1,1 - 1,5 рази. Це такі області: 

• Херсонська - 443,8 (на 100 тис. населення);

• Донецька - 353,6 (на 100 тис. населення);

• Дніпропетровська - 350,9 (на 100 тис. населення).

Смертність від туберкульозу. Показник смертності за 2001 - 2002 роки припинив свій приріст, зменшився на 9,8 % і становить 20,5 (на 100 тис. населення).
Найбільші показники смертності від туберкульозу в 2002 році були зареєстровані в таких областях:

• Херсонська - 47,3 (на 100 тис. населення);

• Донецька - 31,3 (на 100 тис. населення);

• Одеська - 29,0 (на 100 тис. населення);

• Закарпатська - 26,9 (на 100 тис. населення);

• Луганська - 26,8 (на 100 тис. населення).

Від загального числа померлих з активним туберкульозом в 2002 році до 33,6 % хворих помирає вдома. Значний відсоток хворих (до 15,1 %) помирає до одного року спостереження у диспансері. Щорічно зростає число хворих невідомих диспансеру, тобто з посмертно встановленим діагнозом туберкульозу (до 8,7 % від усіх померлих). В основному, це соціально-дезадаптовані групи населення (бомжі, наркомани, мігранти, алкоголіки тощо).

Лікування. Аналіз ефективності лікування хворих на туберкульоз за останні роки (2001 - 2002 рр.) показав, що відсоток закриття каверн у вперше виявлених хворих деструктивним туберкульозом збільшився на 4,0 % (з 69,8 % в 2001 р. до 74,4 % в 2002 р.). Щодо припинення бактеріовиділення у вперше виявлених бактеріовиділювачів, то порівняно з 2001 роком (82,6 %) цей показник в 2002 році (86,7 %) збільшився на 4,0 %. Найбільшою ефективність лікування хворих на туберкульоз за показниками загоєння каверн у 2002 році спостерігалась у таких областях:

• Харківській - 88,2 %;

• Полтавській - 85,0 %;

• Сумській - 83,1 %.

Щодо припинення бактеріовиділення серед хворих на туберкульоз після проведеного лікування, то у 2002 році значно кращими ці показники спостерігались у:

• Рівненській області - 95,5 %, в 1992 р. - 84,0 %, ефективність зросла на 11,5 %;

• Вінницькій області - 94,5 %, в 1992 р. - 90,0 %, ефективність зросла на 4,5 %;

• Харківській області - 93,4 %, в 1992 р. - 88,0 %, ефективність зросла на 5,4 %;

• Полтавській області - 91,7 %, в 1992 р. - 83,0 %, ефективність зросла на 8,7 %;

• м. Києві - 90,1 %, в 1992 р. - 84,0 %, ефективність зросла на 6,1 %.

Число оперованих з приводу туберкульозу органів дихання збільшилось до 6,1 % в 2002 році до числа хворих деструктивним туберкульозом, в 2001 році - 5,5 %. Хворих фіброзно-кавернозним туберкульозом в 2002 році прооперовано 3,7 % до числа хворих на кінець року, а в 2001 році (3,1 %). Кількість прооперованих з приводу позалегеневого туберкульозу незначно збільшилась з 4,6 % (до числа хворих позалегеневим туберкульозом) в 2001 році до 4,7 % в 2002 році. Взагалі, за останні роки (2001 - 2002 рр.) хірургічна активність збільшилась. Так, в 2001 році хірургічне лікування було проведено 2065 хворим туберкульозом органів дихання, а в 2002 році - 2266 хворих. Але ж це становить лише 5,5 % від числа хворих на деструктивний туберкульоз і 4,2 % - до числа хворих на позалегеневий туберкульоз.
Треба відзначити, що вперше за багато років минулий рік став по суті переломним і дав позитивні результати щодо туберкульозу. Порівнюючи 2001 і 2002 роки в Україні слід відмітити:

• збільшилися обсяги профілактичних обстежень на туберкульоз (з 554,3 до 564,0 на 1000 населення);

• збільшилися обсяги флюорографічних обстежень населення (з 482,6 до 494,2 на 1000 чол.);

• поліпшилася ефективність лікування хворих на туберкульоз (з 69,8 % до 74,3 %) за показником загоєння порожнин розпаду; з 82,6 % до 86,7 % - за показником припинення бактеріовиділення;

• збільшилися обсяги фтизіохірургічного лікування (з 2065 до 2266 хворих);
  зросло абсолютне число посівів для виявлення мікобактерій туберкульозу (з 991,1 тис. до 1001,9 тис.);

• збільшилися обсяги охоплення хіміопрофілактикою туберкульозу (з 85,8 % до 90,9 %) оскільки з'явилися антимікобактеріальні препарати;

• вперше за цей період почала зменшуватись захворюваність контактів (з 6,9 до 6,2 на 1000 контактів) у зв'язку з більшим охопленням їх хіміопрофілактикою, кращим обстеженням.

На сьогодні загальна кількість тих, хто знаходяться під наглядом лікувально-профілактичних закладів, становить 670 тис. осіб, у тому числі кількість хворих на активні форми туберкульозу сягає 139 тисяч пацієнтів. А серед хворих на вперше діагностований туберкульоз близько 65,0 % - це особи соціально незахищені: непрацюючі працездатного віку, пенсіонери, мігранти, ті, хто повернувся з місць позбавлення волі, особи без постійного місця проживання.

Проте, ми не можемо обійти увагою проблеми, які відчуваєсьогодні  протитуберкульозна служба, зокрема:

1. Загальна кількість диспансерів зменшилась на 6,9 % і становить 133 проти 147. Кількість диспансерів, що мають стаціонари - 110. Ліжок у стаціонарах диспансерів - 18756;

2. Охоплення лікарняним стаціонарним лікуванням вперше виявлених хворих на активний туберкульоз органів дихання зменшилось і дорівнює 91,0 % проти 91,8 % у 2001 р.;

3. Із вперше діагностованим активним туберкульозом у 2002 р. не були госпіталізовані 2869 осіб, з них 16 дітей (0,56 %);

4. Однією з проблем є недостатнє кадрове забезпечення протитуберкульозної служби, бо середній вік фтизіатра в Україні ще залишається високим - близько 60 років. За останні 2 роки кількість фтизіатрів зменшилась на 1,8 % - з 3207 до 3149;

5. Щодо етіотропного лікування хворих на туберкульоз сьогодні практично немає проблеми, оскільки забезпеченість ліками цілком достатня, але хірургічне і санаторне лікування хворих застосовуються в малих обсягах. Так, хірургічне лікування було проведено лише 5,5 % хворих від загальної кількості осіб на деструктивний туберкульоз легень, лікувалися в протитуберкульозних санаторіях лише 5,9 % від усіх хворих на вперше діагностований туберкульоз;

6. Не можна обійти проблеми позалегеневого туберкульозу і ми розуміємо, що треба змінювати інфраструктуру з позалегеневого туберкульозу, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України "Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом";

7. Викликає тривогу проблема зростання захворюваності на туберкульоз серед медичних працівників. Так, якщо у 1990 році в Україні захворювало близько 30 - 40 медичних працівників протягом року, то останніми роками їх захворює значно більше, наприклад, у 1997 р. - 375, у 1999 р. - 650, у 2000 р. - 730, у 2001 р. - 787, у 2002 р. - 786.

Невідкладні протитуберкульозні заходи сьогодення.На наш погляд, стабілізувати ситуацію в цілому можливо лише тоді, коли на місцевому рівні вирішаться питання створення окремих протитуберкульозних закладів для осіб хворих на туберкульоз, які не мають постійного місця проживання. Водночас, ще повільно впроваджуються заходи щодо виявлення та профілактики туберкульозу серед соціально незахищених верств населення. Залишається незадовільною матеріально-технічна база протитуберкульозних закладів, забезпечення їх медичним обладнанням, а хворих, які лікуються в цих закладах, повноцінним харчуванням. До цього часу не створено Українського центру позалегеневого туберкульозу, не відрегульовано діяльність санаторіїв для хворих на туберкульоз. Нагальним питанням залишається і суттєве збільшення фінансування протитуберкульозних заходів на місцях, забезпечення їх лабораторним обладнанням для мікробіологічної діагностики, вирішення проблеми поєднаної патології туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, налагодження системи моніторингу. Вимагає уваги й кадрове питання, удосконалення навчання медичних працівників та підняття рейтингу фтизіатричної служби. Протитуберкульозна служба в Україні й передусім у кожній адміністративній території потребує реорганізації та реструктуризації, а протитуберкульозні заходи - оптимізації.

Пріоритетними основами організації боротьби із туберкульозом на сучасному етапі повинні бути:

1. Підвищення ефективності лікування з впровадженням високоефективних контрольованих режимів хіміотерапії і когортного аналізу ефективності лікування.

2. Удосконалення системи виявлення інфікованих та хворих на туберкульоз.

3. Збереження цілісності протитуберкульозної служби з її реорганізацією, а також вдосконалення вертикалі управління і контролю за виконанням протитуберкульозних заходів (Державна та регіональні міжурядові комісії).

4. Інтеграція діяльності протитуберкульозної служби із загальною лікарняною мережею, санітарно-епідемічною службою та зацікавлених органів виконавчої влади (службою внутрішніх справ, виконання покарань, міграції, ветеринарної служби тощо) щодо профілактики та виявлення туберкульозу.

5. Визначення Урядом країни туберкульозу як невідкладної складової своєї політики щодо забезпечення безпеки суспільства та його захисту від цієї недуги. Винесення системи боротьби з туберкульозом в Україні та її регіонах на рівень першочергових загальнодержавних прав людини і громадянина, безкоштовності, загальнодоступності та рівних можливостей.

6. Розробка й втілення державної системи моніторингу туберкульозу, обліково-звітної документації, адаптованих до міжнародних норм і стандартів.
   Виділення цільових асигнувань із бюджету для централізованої закупівлі хіміопрепаратів, туберкуліну, вакцини БЦЖ і медичної техніки.

7. Перегляд і оновлення навчальних програм із фтизіатрії для лікарів різного профілю, студентів, школярів та населення.

8. Максимальне залучення громадських організацій у країні і за її межами та участі населення в запобіганні туберкульозу.

9. Розробка та вивчення закономірностей епідемічного процесу в країні і окремих регіонах та методів керування ним.

10. Постійний контроль за рентабельністю та ефективністю протитуберкульозних заходів.

Тільки при виконанні цих умов в найближчі роки ми можемо досягнути одужання 90 - 95 % хворих на вперше діагностований бактеріальний туберкульоз. Це також дозволить досягти своєчасного діагностування не менше 70 - 75 % бактеріовиділювачів серед всіх вперше зареєстрованих хворих на туберкульоз та налагодити централізований моніторинг епідемічного нагляду за проведенням протитуберкульозних заходів.

к.м.н. Н.О. Лаптєва