УДК 616.24-002.5:611-018.52-07

ФАГОЦИТУЮЧІ КЛІТИНИ ТА ЇХ РОЛЬ ПРИ ТУБЕРКУЛЬОЗІ 

І.В. Найда

Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. акад. Ф.Г.Яновського АМН України

Імунологічні механізми відіграють важливу роль в патогенезі туберкульозу легень. 

Особливе місце серед них належить процесам фагоцитозу.

Розрізняють дві основні категорії фагоцитів - мононуклеарні та полінуклеарн. Основу полінуклеарів складають нейтрофільні гранулоцити (НГ) (внесок еозинофілів та базофілів у загальний фагоцитарний потенціал незначний). Мононуклеари відокремлені в систему мононуклеарних фагоцитів і об'єднують моноцити (Мц) кісткового мозку та крові, вільні та фіксовані тканинні макрофаги (Мф) [2].

Ранні попередники НГ і Мц ведуть своє походження від поліпотентної основної клітини. Проте, моноцити, на відміну від клітин гранулоцитарного ряду, не проходять стадії дозрівання в кістковому мозку, а прямо поступають в кров. Крім того, в кістковому мозку не створюється великого резервного пулу зрілих моноцитів, тоді як пул зрілих, готових до виходу, кістковомозкових гранулоцитів в 100 разів перевищує циркулюючий пул мононуклеарів [31].

В крові НГ перебувають 3,5-7 годин. Потім вони або циркулюють в крові, або прилипають до внутрішньої стінки дрібних судин, звідки виходять в тканини, де і живуть не більше 5 діб. Зрілі НГ належать до високоспеціалізованих клітин. Вони не здатні ділитися, мають готовий набір біологічно активних речовин, зосереджених в гранулах і при стимуляції відразу ж починають проявляти свої потенційні можливості, реалізуючи їх без особливої морфологічної перебудови, яка притаманна багатьом іншим клітинам - лімфоцитам, макрофагам та ін. Нейтрофілоцити є, за висловом Д.Н. Маянського, дзеркалом гомеостазу, тому що, сприймаючи перші сигнали про дестабілізацію внутрішнього середовища, вони змінюють свій функціональний стан і фокусують, немов у дзеркалі, порушення гомеостазу - від латентних до клінічно виражених форм [2, 3, 17].

В крові Мц рециркулюють досить довго, час напіврозпаду їх у людини складає понад 70 годин і весь час вони контактують із багатьма гуморальними факторами, які впливають на прояв функцій субпопуляцій Мц і далі збільшують відмінність між ними. Перехід Мц із крові в тканини теж контролюється факторами, які активують або пригнічують їх міграцію. Більшість Мц лишають кров шляхом адгезії на стінках синусів печінки, селезінки, лімфовузлах та залозах внутрішньої секреції. Дана популяція Мц взаємодіє із епітеліальними клітинами і є ідеальним "захисником" цих органів від патогенів. Мц периферичної кровоносної системи весь час знаходяться тільки в циркуляції і, як відповідь на травму чи інфекцію, вони проходять стінку капілярів шляхом діапедезу, прямуючи у вогнища ураження [34].

Існує ще одна популяція Мц, мононуклеари якої мігрують через капілярну стінку в оточуючі тканини і трансформуються у макрофаги. В тканинах ці, так би мовити, "резидентні" макрофаги можуть знаходитись до кількох місяців, перетворюючись в "блукаючі" клітини, або стають "фіксованими" Мф в тканинах: під шкірою і навколо м'язів - "гістіоцити", в селезінці - "синусоїдальні і медулярні клітини", в печінці - "купферові клітини", в кістках - "остеокласти", в серозних порожнинах - "перітонеальні Мф", в легенях - "альвеолярні, легеневі, інтерстиціальні Мф" [31].

Популяція альвеолярних Мф (АМф) щоденно поповнюється як за рахунок міграції попередників, так і за рахунок місцевої клітинної проліферації. Проте, ці клітини існують не тільки в альвеолах, але й у дихальних шляхах, прилеглих тканинах, легеневих капілярах та у плевральному просторі. Фенотипично будь-які Мф легень, залежно від мікрооточення, можуть здійснювати і різний внесок в легеневу патологію. Тому не слід ототожнювати легеневі та альвеолярні Мф. Деякі дослідження свідчать, що АМф характеризуються більш високим рівнем вільнорадикальних процесів, аніж інтерстиціальні, а хронізація туберкульозного процесу супроводжується збільшенням рівня вільнорадикальних процесів в легеневих макрофагах [6, 34, 40]. Частка загальної популяції альвеолярних Мф щоденно елімінується або руйнується в альвеолах. АМф можуть знаходитись внутрішньо альвеоли чи на її поверхні, безпосередньо в альвеолярному рідинному шарі, контактуючи як із клітинами епітелію альвеол, так із сурфактантом; вони можуть активно мігрувати в бронхіоли. Встановлено, що білок сурфактанту - SP-A - зв'язується із АМф і впливає на виділення реактивних форм кисню останніх, стимулює їх хемотаксис, виступає як опсонін при фагоцитозі [31, 37, 45, 53]. 

Процес фагоцитозу - це система послідовних, взаємопов'язаних та взаємообумовлених стадій. Щоб здійснився фагоцитоз повинна відбутися адгезія мікроба на поверхні Нф чи Мф. Це відбувається таким чином. У вогнищі інфекції утворюються біологічно активні пептиди, так звані хемоатрактанти. Ними можуть бути похідні самого "хазяїна" (С5а-фактор комплементу, інтерлейкін-8, лейкотрієни) або мікроорганізмів (наприклад, формілпептиди). Завдяки невеликій молекулярній масі такі хемоатрактанти легко дифундують в тканини і сприймаються фагоцитами [16, 17].

Фагоцит поглинає чужорідний матеріал тоді, коли останній вкритий опсонінами - молекулами, які "в'яжуть" мікроорганізми чи чужі клітини до фагоцитів і готують їх до поглинання. Найефективнішими опсонінами є цитофільні антитіла, які належать до підкласу Ig G1, Ig G3. Ці антитіла "в'яжуться" Fc частиною молекули до Fc приймачів на поверхні фагоцита, а специфічними групами до мішені, проти якої вони були створені. Подібно до специфічних антитіл працює С3 комплемент. Його С3b частина поєднується зі сполуками антитіл і антигенів, які вона приєднує до С3b приймачів на поверхні фагоцитуючої клітини. Крім знищення мікроорганізмів, опсонізація сприяє вилученню продуктів тканинного розпаду, руйнуванню малігнізованих клітин, елімінації антигенів, які міцно пов'язані з базальними мембранами та іншими тканинними структурами. Процес опсонізації супроводжується реакціями в різноманітних системах гомеостазу, що призводить до гіперпродукції біологічно-активних речовин, які прямо чи опосередковано впливають на клітинну реактивність [19, 28, 51].

Першими на вторгнення мікобактерій реагують тканинні макрофаги та нейтрофілоцити. Вони намагаються знищити збудника і перевести його антигени в імуногенну форму. Захоплений мікроорганізм зазнає дії цілої низки бактерицидних механізмів, серед яких розрізняють кисеньзалежні і кисеньнезалежні. Останні пов'язані із дією катіонних білків, лізоциму, лактоферіну, протеолітичних, гідролітичних ферментів. Особливої уваги заслуговує кисеньзалежний метаболізм. З функціональної точки зору фагоцитуючі клітини (ФК) можуть перебувати у двох станах - спокої та активованому. В нормі в активованому стані знаходиться невелика кількість фагоцитів. Поява подразника різко змінює цей показник, відображаючи підключення фагоцитів до реакцій, спрямованих на корекцію внутрішнього середовища організму. Метаболічна перебудова стимульованих фагоцитів, особливо нейтрофілоцитів, відбувається миттєво ("респіраторний вибух"), її основу складають кисеньзалежні реакції, в процесі яких утворюються активні форми кисню (АФК): супероксидний аніон, синглетний кисень, гідроксильний радикал, гіпохлорид. Ланцюг метаболічних перетворень здійснюється за допомогою ферменту азурофільних гранул мієлопероксидази (МПО) - одного із основних компонентів бактерицидної системи фагоцитів, висока активність якої особливо притаманна гранулоцитам [2, 16, 31, 46]. Утворення активних форм кисню пов'язане з ферментом никотинаміддинуклеотидфосфатом відновленим (НАДФН):О2-оксидоредуктазою або НАДФН-оксидазою, локалізованою в плазматичній мембрані, в мембранах фагосом, у внутрішньоклітинних мембранах. Оксидази структурно і функціонально поєднані з рецепторами, які розпізнають зовнішні сигнали. Метаболічні шляхи, котрі виводять клітину на "респіраторний вибух", сконцентровані навколо механізмів, за допомогою яких окислюється та відновлюється НАДФ(Н). Окислювальний метаболізм ФК не тільки забезпечує їх енергетичні потреби, але й паралельно реалізує захисну функцію шляхом генерації та звільнення сполук активованого кисню під час вільнорадикального окислення (ВРО) [18, 28, 40].

При туберкульозному ураженні Мф виконують значно складніші функції, ніж нейтрофілоцити. Результат взаємодії між Мф та чужорідним агентом може бути різним. Зокрема, фагоцит може знищити мікроорганізм, і тоді в його цитоплазмі зберігаються зруйновані фрагменти, але в більшості випадків Мф і мікроорганізм живуть у сімбіозі. Таке існування патогенних мікроорганізмів в організмі "хазяїна" можливе завдяки реалізації еволюційно набутих механізмів уникнення, пригнічення чи руйнування захисних пристосувань організму "хазяїна". На відміну від НГ, які гинуть в міру наповнення перетравленими залишками, Мф продовжують фагоцитувати, перетравлювати, вивержувати залишки. У деяких випадках, коли фагоцитований матеріал неможливо перетравити певна частина Мф трансформуються в "гігантські клітини" Пирогова-Лангханса, які є "пастками" для цих патогенів [2, 31, 32].

В імуногенезі Мф посів своє законне місце як антигенперероблююча (процесуюча) та антигенпредставляюча (презентуюча) клітина. Відомо, що одна із форм алергії - гіперчутливість сповільненого типу, яка має місце при туберкульозному процесі, - реалізується у взаємодії Т-лімфоцитів (Т-Лф) та Мф. Оскільки Т-Лф повинні взаємодіяти із клітинами, які містять паразити, то впізнають Лф антиген тільки в тому випадку, якщо він експресований на поверхні клітини в комплексі із поверхневим маркером. Ці клітинні маркери належать до найважливішої групи молекул, які називаються головним комплексом гістосумісності (МНС, від англ. Major histocompatibility complex). Тільки внутрішньоклітинні мікроорганізми здатні вижити в Мф, порушуючи механізми знищення, притаманні цим клітинам. Проте, такі мікроорганізми не можуть завадити Мф перетравлювати невеликі фрагменти антигенів і експонувати їх на своїй поверхні. Субпопуляція Лф, а саме Т-хелпери (Тh), підготовлена (примірована) даним антигеном, буде впізнавати комбінацію із антигена та молекул класу ІІ головного комплексу гістосумісності (Iа-антиген) на поверхні Мф та зв'язуватися з нею, а потім продукувати різноманітні розчинні фактори - лімфокіни, які активують Мф, запускаючи пошкоджені раніше мікробіцидні механізми Мф, та викликати загибель внутрішньоклітинних мікроорганізмів. За останні роки одержані дані про існування гетерогенності Т-хелперів. Так, Т-хелпери 1 (Тh-1) визначають направленість імунітету за клітинним типом, тоді як Т-хелпери 2 (Th-2) - за гуморальним. Оцінка фізіологічних властивостей Тh-1 показує, що їм властиві хелперні функції для розвитку цитотоксичних Т- клітин та В-Лф для продукції останніми Ig M, G, A, тоді як Тh-2 проявляють себе як хелпери для продукції В-Лф усіх класів імуноглобулінів і особливо Ig E [12, 15, 20, 35]. 

Макрофагам властива поліфункціональність в регуляції багатьох систем організму. Їх імунорегуляторні можливості реалізуються шляхом продукції і секреції цитокінів, а також за допомогою експресії на клітинній мембрані рецепторів для зазначених та інших цитокінів. Завдяки цьому, цитокіни модулюють властивості і активність Мф, а Мф контролюють роботу цитокінової регуляторної мережі. Серед основних цитокінзалежних функцій моноцитів/макрофагів виділяють такі: гемопоетичну, імуностимулюючу, прозапальну, імуносупресивну та протизапальну [12, 32, 47, 48].

Макрофагальні цитокіни беруть участь в неспецифічному ланцюгу протитуберкульозного захисту організму. Так, цитокіни - IЛ-1, ФНП-*, ІЛ-6, ІЛ-8, a-інтерферон сприяють хемотаксису клітин запалення, збільшують їх адгезивність до ендотелія капілярів, оточуючих місце проникнення патогена, активують мікробіцидність і цитотоксичність Мф і лейкоцитів, перешкоджають розповсюдженню збудника хвороби в організмі шляхом тромбування капілярів, підвищують температуру тіла, зменшують поріг реактивності ЦНС, викликають продукцію гострофазних білків, активують гормони гіпоталамо-гіпофізарної системи, сприяють неоваскуляризації та утворенню рубцевої тканини. Являючись хемоатрактантами для гранулоцитів, ФНП-* та ІЛ-8 забезпечують їх міграцію у вогнище запалення, де ці ж цитокіни активують функції НГ: фагоцитоз, окислювальний вибух, дегрануляцію із секрецією лізосомальних ферментів і бактерицидних факторів [12, 26]. Встановлено, що ФНП-* та g-інтерферон, який синтезують природні кілери під впливом моноцитів/макрофагів, при захворюваннях із внутрішньоклітинною персистенцією збудника відіграють провідну роль в його елімінації [44]. Продукція цитокінів у хворих на туберкульоз легень тісно повўязана з особливостями перебігу процесу. Зокрема, загострення супроводжується посиленням індукованої продукції ІЛ-1b, ФНП-* та одночасним зниженням індукованого синтезу ІЛ-2. Неускладнений перебіг захворювання та ефективна терапія характеризуються зниженням рівня ІЛ-1b та ФНП-* з подальшим посиленням синтезу ІЛ-2 [25]. Рівень продукції ІЛ-1b корелює із розповсюдженістю туберкульозних уражень, а ФНП-* - із наявністю деструкції легеневої тканини [7]. Цитокіни є ініціаторами специфічного імунітету при туберкульозі, впливаючи на його розвиток та реалізацію. Так, мікобактерії туберкульозу спонукають макрофаги продукувати ІЛ-12, який безпосередньо впливає на проліферацію та диференціацію Т-Лф у Th-1, активує моноцити/макрофаги, нейтрофіли та натуральні кілери [35, 43]. 

Аналіз макрофагальних цитокінів при різних експериментальних інфекціях, в тому числі і при туберкульозній, дав можливість припустити, що мікроорганізми, які викликають хронічні інфекції із супутньою внутрішньоклітинною персистенцією збудників, індукують в заражених Мф синтез цитокінів, down-регулюючих, тобто пригнічуючих клітинний імунітет. Down-регулюючі цитокіни виступають як синергісти у пригніченні продукції супероксиду та нітроксиду - основних антимікробних механізмів клітини [32, 54].

Антитілоутворення - невід'ємний компонент набутого протитуберкульозного імунітету. Як відповідь на перебування мікобактерій в організмі відбувається активна продукція антитіл до різноманітних компонентів мікробної клітини. Антитіла беруть активну участь в імунній відповіді на різних її етапах. Зокрема, цитофільні антитіла (опсоніни) сприяють підготовці та посиленню фагоцитарної активності макрофагів. Якщо організм "хазяїна" не здатний знищити мікобактерії, тоді в результаті хронічного Т-залежного запалення на місці звільнення антигена відбувається накопичення великої кількості Мф, які виділяють фіброгенні фактори та стимулюють утворення грануляційної тканини і фіброзу. Отже, гранульома - це своєрідна спроба організму обмежити розповсюдження персистуючої інфекції [14, 31].

Таким чином, фагоцитуючі клітини можуть "звільнитися" від збудника захворювання, але для цього вони повинні досягти певного рівня активації. Активація клітин, набуваючи спершу захисного характеру, надалі може перетворитися в агресивний фактор, оскільки крім прямого руйнівного впливу на хід тканинних процесів, надлишок вільних радикалів може спонукати значні порушення та декомпенсацію і в інших системах організму. Відомо, що від пошкодження активними формами кисню тканини організму захищені складною антиоксидантною системою (АОС), яка включає комплекс клітинних та плазмових факторів. Як приклад, антиоксидантна система легень містить багато компонентів, завдяки яким на шляху пошкоджуючих агентів утворюється декілька захисних барўєрів. Зокрема, глікопротеїди, які входять до складу трахеобронхіального слизу, здатні руйнувати перекис водню, а в поверхнево-активній фракції сурфактанту знайдені супероксиддисмутаза (СОД), глутатіонпероксидаза, глутатіонредуктаза і відновлений глутатіон [42, 52]. Проте, подальший вплив інфекційного і токсичного факторів, розвиток гіпоксії створюють умови для підсилення процесів ВРО ліпідів клітинних мембран, інгібіції антиоксидантних ферментів (АОФ) і накопиченню АФК, які стають небезпечними для власних тканин організму [4, 6, 40, 56]. За останні роки це ствердження стало основою для вивчення метаболічних процесів при туберкульозі легень.

Розвиток туберкульозного процесу призводить до дисбалансу між інтенсивністю утворення вільних радикалів (ВР) та ємкістю АОС, який часто зсувається у бік декомпенсації антиоксидантного захисту. В свою чергу надлишок агресивних сполук активованого кисню може визначати розповсюдженість та характер запалення, наявність деструкції, прояви інтоксикації, виникнення побічних реакцій, розвиток залишкових фіброзних змін. АФК стають важливим фактором тканинних пошкоджень і функціональних порушень [1, 8, 21, 27, 29].

В процесі фагоцитозу НГ, Мц/Мф виділяють також багатий набір своїх протеолітичних ферментів, які сприяють очищенню зони ураження, надаючи при цьому простір для наступних процесів репарації. Розвиток туберкульозного запалення інтенсифікує звільнення ендогенних протеїназ і при цьому може виникнути дефіцит їх інгібіторів (*1-антітріпсіну, *2-макроглобуліну та ін.) як результат не тільки їх масивного споживання і недостатнього виробництва, але й окислювальної інактивації сполуками активованого кисню. Це визначатиме ексудативний характер запалення та розвиток деструктивних змін [10, 23]. Дисбаланс в системі протеїнази-інгібітори впливає на стан калікреїн-кінінової системи крові і тканин, системи гемостазу і фібрінолізу, що, в свою чергу, призводить до прогресування запалення, розвитку клінічних ознак інтоксикації, порушення кровопостачання тканин в зоні ураження [5].

Об'єктом руйнівної дії АФК, протеїназ можуть бути також сполуки, які через свої специфічні рецептори діють на імунокомпетентні клітини (ІКК). Особливу увагу привертає до себе фактор активації тромбоцитів (ФАТ), оскільки він є універсальним активатором для всіх видів клітин. Так, в Нф, Мф, еозинофілах, базофілах, тромбоцитах ФАТ викликає інтенсивний хемотаксис, ініціює кисневий вибух і реакцію дегрануляції, посилює агрегацію і адгезію, тобто провокує та інтенсифікує всі компоненти запальної реакції [11]. Саме тому необхідно здійснювати жорсткий контроль за рівнем продукції і секреції агресивних радикалів і молекул для попередження пошкодження клітин і тканин організму.

Зараз є чимало повідомлень про те, що ФК очолюють одну із провідних ланок протитуберкульозного захисту організму. В лабораторії імунології Інституту фтизіатрії і пульмонології АМН України були проведені дослідження, направлені на вивчення даної проблеми. Одержані дані свідчили про порушення міграційної, поглинаючої здатностей НГ, Мц периферичної крові хворих на туберкульоз легень на тлі значної активації їх кисеньзалежних процесів [9, 33]. За допомогою хемілюмінесцентного методу оцінки активності метаболічних процесів НГ периферичної крові хворих на вперше виявлений деструктивний туберкульоз легень встановлено найбільшу їх активацію при інфільтративній формі захворювання, при якій також відмічалися і високі резервні можливості клітин. Високий рівень мієлопероксидазної активності був притаманний НГ периферичної крові пацієнтів саме з інфільтративним процесом в легенях [36]. Використовуючи тест розеткоутворення нейтрофілоцитів, досліджено порушення експресії на мембрані клітин рецепторів до С3b компоненту комплементу [24]. При дослідженні функціонального стану альвеолярних макрофагів бронхоальвеолярного змиву хворих на туберкульоз легень встановлено зниження їх життєздатності, адгезивної, поглинаючої можливостей на фоні значної активації внутрішньоклітинного кисеньзалежного та кисеньнезалежного метаболізму [13, 33]. 

Деякі вчені на основі проведених досліджень зробили висновок про те, що здатність нейтрофілоцитів знищувати вірулентні та авірулентні штами мікобактерій туберкульозу збільшується при стимуляції клітини, а система МПО, Н2О2 та іонів хлору відіграє при цьому провідну роль [38]. При вивченні активності МПО НГ периферичної крові та лізосомально-катіонних білків дослідники спостерігали їх збільшення при фіброзно-кавернозному туберкульозі з відносною стабілізацією процесу і зниження рівня лізосомально-катіонних білків та збереження рівня МПО, близького до нормальних величин, при вперше виявленому інфільтративному туберкульозі легень [30].

Підсумовуючи вищевикладене, хочеться ще раз наголосити на тому, що фагоцитуючі клітини відіграють одну із провідних ролей в клітинній взаємодії, переробці та представленні антигена при туберкульозній інфекції. Всі різноманітні зміни в стані систем гуморально-клітинної регуляції первинно є реакціями захисту, адаптації чи компенсації, але, в той же час, перебіг та завершення захворювання багато в чому залежать від синтезу, дії мікробіцидних та цитотоксичних факторів фагоцитів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абдуллаев Р.Ю., Мишин В.Ю. Сдвиги в показателях окислительного метаболизма лейкоцитов крови у больных туберкулезом легких // 3 (12) Съезд науч.-мед. ассоц. фтизиатров, Екатеринбург, 17 - 20 июня 1997: Сб. - рез. - Москва, 1997. - С. 101.

2. Адо А.Д., Маянский А.Н. Современное состояние учения о фагоцитозе // Иммунология. - 1983. - 1. - С. 20 - 26.

3. Бережная Н.М. Нейтрофилы и иммунологический гомеостаз.- Київ: Наукова думка, 1988. - 189 с.

4. Блихар Е.И. Свободнорадикальное окисление мембранных липидов у больных туберкулезом легких // Проблемы туберкулеза. - 1986. - № 2. - С. 53.

5. Внутрисосудистая коагуляция крови как характерный спутник активного туберкулеза легких / Каминская Г.О., Серебряная Б.А., Мартынова Е.В., Мишин В.Ю. // Проблемы туберкулеза. - 1997. - № 3. - С.42 - 46.

6. Грачева М.П., Воробьев А.А., Васильев В.Ю. Свободнорадикальные процессы в легочных макрофагах больных туберкулезом легких // Проблемы туберкулеза. 1996. - № 4. - С. 45-48. 

7. ГергертВ.Я., Космиади Г.А., Абрамова З.П. Цитокины в иммунопатогенезе туберкулеза легких // Проблемы туберкулеза. - 1995. - №2. - С. 32 - 35. 

8. Значение некоторых биохимических и иммунологических показателей в диагностике активности ограниченных форм туберкулеза легких / Костина З.И., Походзей И.В., Костенко Т.В. и др. // Проблемы туберкулеза. - 1986. - №4. - С. 18 - 23.

9. Иммунологические и цитогенетические изменения у больных туберкулезом легких / Чернушенко Е.Ф., Найда И.В., Рыжкова Н.А. и др. // Лікарська справа. - 1994. - № 9 - 12 .- С. 105 - 109.

10. Каминская Г.О. Роль биохимических исследований в формировании современных представлений о патогенезе туберкулеза. - 1996. - № 1. - С. 59 - 63.

11. Каминская Г.О., Абдуллаев Р.Ю., Гедылин Л.Е. Особенности окислительного метаболизма и уровень фактора активации тромбоцитов в легочных и циркулирующих фагоцитах резистентных к туберкулезу животных на этапах экспериментальной инфекции // Проблемы туберкулеза. - 1998. - №3. - С. 71 - 75.

12. Кетлинский С.А., Калинина Н.М. Цитокины мононуклеарных фагоцитов в регуляции реакции воспаления и иммунитета // Иммунология. - 1995. - № 3. - С. 30 - 44.

13. Куріло С.М. Клініко-діагностичне значення дослідження бронхоальвеолярного змиву при дисемінованих процесах у легенях: Автореф. дис... канд.мед.наук. - Київ, 1994. - 21 с.

14. Ловачева О.В., Евгущенко Г.В. Клеточный состав бронхоальвеолярного смыва при туберкулезе легких // Проблемы туберкулеза. - 1998. - № 3. - С. 32 - 36.

15. Ляшенко В.А. Макрофаги в инфекционном процессе / Иммунология. -1995. - № 4. - С. 48 - 52.

16. Маянский А.Н. Патогенетические аспекты нейтрофилзависимых реакций // Патологическая физиология. - 1989. - № 6. - С. 66 - 72.

17. Маянский А.Н., Галиуллин А.Н. Реактивность нейтрофила. - Казань: Изд-во Казанского университета, 1984. - 159 с.

18. Маянский А.Н., Невмятуллин А.Л., Чеботарь И.Р. Реактивная хемилюминесценция в системе фагоцитоза // Журн. микробиол., эпидемиол. и иммунобиол. - 1987. - № 7. - С. 109 - 115.

19. Маянский А.Н., Челышев И.В., Чеботарь И.В. Кондиционирование Ig G и C3b-зависимых реакций нейтрофилов в условиях специфической и неспецифической адгезии // Иммунология. - 1993. - № 1. - С. 23 - 25.

20. Медуницин Н.В. Процессинг и презентация антигена макрофагами // Иммунология. - 1995. - № 3. - С. 17 - 21.

21. Муминов Т.А. Снижение интенсивности люминолзависимой хемилюминесценции нейтрофилов у больных туберкулезом легких // Проблемы туберкулеза. - 1991. - № 10. - С. 71 - 74. 

22. Особенности иммунитета у больных с деструктивным туберкулезом легких/ Шендерова Р.И., Сахарова И.Я., Мачкова И.А., Якунова О.А // Проблемы туберкулеза. - 1992. - № 7 - 8. - С. 48 - 50. 

23. Пилипчук В.Н., Бутвин С.Н. Предпосылки к применению ингибиторов протеиназ при заболеваниях легких // Проблемы туберкулеза. - 1987. - №9. - С. 64 - 69.

24. Применение теста розеткообразования нейтрофилов при заболеваниях легких / Чернушенко Е.Ф., Беляновская Т.И., Тышко Н.А., Кадан Л.П. // Лаб. дело. - 1988. - № 6. - С. 59 - 60. 

25. Продукция цитокинов при различных формах туберкулеза легких/ Кноринг В.Е., Симбирцев А.С., Сахарова И.Л. и др.// Проблемы туберкулеза. - 1998. - №3. - С. 67 - 71. 

26. Потапнев М.П. Цитокиновая сеть нейтрофилов при воспалении // Иммунология. - 1995. - № 4. - С. 34 - 40.

27. Роль и значение структурно-метаболических и функциональных нарушений клеток мононуклеарной фагоцитарной системы в патогенезе казеозной пневмонии/ Мишин В.Ю., Хоменко А.Г., Ковальчук Л.В. и др.// Проблемы туберкулеза. - 1997. - № 6. - С. 32 - 36.

28. Роос Д. Кислородзависимая биоцидность фагоцитов: инициация, регуляция, эффекторы // Нижегородский медицин. Жур. - 1991. - № 3.- С. 56 - 62.

29. Сафарян М.Д., Карапетян Э.Т. Динамика активности антиоксидантных ферментов в крови больных туберкулезом легких // Проблемы туберкулеза. - 1990. - № 8. - С. 60 - 61.

30. Сахарова И.Я. Неспецифическая резистентность по показателям катионных белков нейтрофильных гранулоцитов при развитии туберкулезного процесса // Проблемы туберкулеза. - 1994. - № 4. - С. 51 - 53.

31. Фрейдлин И.С. Система мононуклеарных фагоцитов. - Москва, 1984. - 271 с.

32. Фрейдлин И.С. Ключевая позиция макрофагов в цитокиновой регуляторной сети // Иммунология. - 1995. - № 3. - С. 44 - 48. 

33. Функциональное состояние фагоцитирующих клеток у больных туберкулезом легких / Чернушенко Е.Ф., Шатров В.А., Беляновская Т.И. и др. // Проблемы туберкулеза. - 1986. - № 1. - С. 59 - 63.

34. Хаитов Р.М., Земсков В.М. Некоторые избранные проблемы функциональной активности макрофагов // Журн.микробиол., эпидемиол. и иммунобиол. - 1995. - № 3. - С. 27 - 32.

35. Хаитов Р.М., Пинегин Б.В. Современные представления о защите организма от инфекции // Иммунология. - 2000. - № 1. - С. 61 - 64.

36. Чернушенко К.Ф., Яшина Л.О., Найда І.В. Хемілюмінесцентний метод оцінки функціонального стану нейтрофільних гранулоцитів// Лабораторна діагностика. - 1997. - № 2. - С. 28 - 32. 

37. Brain J.D. Lung macrophages: How many kinds are there? What do they do? // Amer.Rev.Respir.Dis. - 1988. -V. 137,  № 3. - P. 507 - 509.

38. Brown A.E., Holzer T.J., Andersen B.R. Capicyty of human neutrophils to kill Mycobacterium tuberculosis // J. Infect.Diseases. - 1987. -156,  № 6. -P. 985 - 989.

39. Chemiluminescence in activated human neutrophils: Role of buffers and scavengers/ Ginsburg I., Misgav R., Gibbs D.F. et al. // Inflammation. - 1993. - 17, № 3. - P. 227 - 243.

40. Cochrane C.G. Cellular injury by oxidants // Amer.J.Med. - 1991. - 91, № 3C. - Р. 23 - 30.

41. Cohen M.S. Molecular events in the activation of human neutrophils for microbial killing // Clin.Infec.Diseases. - 1994. - 18, № 2. - P. 170 - 179.

42. Cross C.E., Halliwell B., Allen A. Antioxidant protection: a function of tracheobronchial and gastrointestinal mucus // Lancet. - 1984. - 1. - P. 1328 - 1330.

43. Early IL-12 production by macrophages in response to mycobacterial infection depends on IF-? and TNF-? / Flesch I.E., Hess J.H., Huang S. et al. // J.Exp.Med. - 1995. -V. 181,  № 5. - P. 1615 - 1621.

44. Heumann D. Cytokines et infecions bacteriennes // Rev.fr.allergol. et immunol.clin.- 1996.-V.36, №3.-P. 315-318.

45. Host defence capacities of pulmonary surfactant: Evidence for non-surfactant functions of the surfactant system / Pison U., Max M., Neuendank A. et al. // Eur.J.Clin.Invest. - 1994. -24, № 9. - P. 586 - 599.

46. Human phagocytic cells as oxygen metabolite scavengers/ Bergle E.M., Beegler C.J., Harada R.N., Repine J.E. // Inflammation. - 1990. -14, № 5. - P. 613 - 619.

47. Hydrogen peroxide modulation of the respiratory burst of human neutrophils / Winn J.S., Guille J., Gebicki J.M., Day R.O. // Biochem.Pharmacol. - 1991. - 41, № 1. - P. 31 - 36.

48. Increased production of hydrogen peroxide and expression of CD11/CD18 on alveolar macrophages in patients with active pulmonary tuberculosis / Kuo H.P., Ho T.C., Wang C.H. et al. // Tubercle and Lung Disease. - 1996. - V. 77,  № 5. - P. 468 - 475. 

49. Interleukin-12 production by human alveolar macrophages is controlled by the autocrine production of interleukin-10 // Isler P., Galve de Rochmontein B., Songeon F. et al. // Am.J.Respir.Cell Mol.Biol. - 1999. - V. 20, № 2. - P.270 - 278.

50. Macrophage-produced oxygen radical generating activities for polymorphonuclear leukocytes / Tsukamoto Y., Fukutani S., Nakatani M., Mori M. // Inflammation. - 1989. - 13, № 3. - P. 259 - 266.

51. Modification of the neutrophil Fc-receptor by neutrophil granule products: its significance for phagocytosis and bactericidal activity / Luciak M., Kowalska M., Tchorzewski H., Denys A. // Immunol.Letters. - 1986. - 12, № 1. - P. 5 - 9. 

52. Raju L. The role of oxidative processes in emphysema // Amer.Rev.Resp. Diseases. - 1983. -127, № 2. - P. 31 - 38.

53. Surfactant protein A modulates release of reactive oxygen species from alveolar macrophages / Weissbach S., Neuendank A., Petterson M. et al. // Amer. J. Physiol. - 1994. - 267,  № 6. - P. L660 - L666. 

54. T-cell-derived IL-10 antagonized macrophage function in mycobactеrial infection / Murray P.J., Wang L., Onufryk C. et al. // Immunol. - 1997. - V. 158,  №1. - P. 315 - 321.

55. Ward P.A., Varani J. Mechanisms of neutrophil-mediated injury // Clin. and Exp. Immunol. - 1993. - 93, Suppl. 1. - P. 2.

56. Weiss S.J. The interplay of oxidants and proteinases in neutrophils-madiated tissue damage // J.Cell.Biochem. - 1991. - Suppl. 15 C. - P. 210.

Найда І.В. Фагоцитуючи клітини та їх роль при туберкульозі // Український пульмонологічний журнал. - 2001. - № 3. -  С. 67 - 71.