3.3 Біологічний метод ідентифікації кислотостійких бактерій 

Крім широкого використання для диференціації культур біохімічних тестів, при встановленні видової належності культур користуються біологічним методом. 

Відомо, що чутливість експериментальних тварин до M.tuberculosis, M.bovis i M.avium - різна. Тому в лабораторній практиці експериментальні дослідження проводять на морських свинках, кроликах, білих мишах і курах. 

Для зараження морських свинок під шкіру користуються двома дозами: 0,1 мг і 0,01 мг; кроликів - внутрішньовенно 0,1 мг і 0,01 мг і білих мишей - внутрішньовенно дозою 0,1 мг. Курей заражають у вену крила 0,1 мг і 1,0 мг. 

М.tuberculosis, чутливі до препаратів ГІНК, призводять до загибелі морських свинок до 2-3-х місяців і білих мишей до 20-30-ої доби. На секції у свинок - картина важкого генералізованого туберкульозу з ураженням внутрішніх органів і лімфатичних вузлів, у білих мишей - ураження легень. 

М.bovis викликають загибель кроликів до 1,5-2-х місяців із ураженням нирок, легень, а також морських свинок (приблизно через 2 місяці) і білих мишей (на 20-30-у добу). 

M.avium призводять до загибелі курей (на 30-50-у добу), кроликів (на 20-40-у добу), а у білих мишей викликають ураження легень, печінки і збільшення селезінки. У свинок відзначається лише інфільтрат під шкірою на місці введення культури, а іноді - невелике збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Варто пам'ятати, що у курей і кроликів туберкульозні ураження на органах частіше всього відсутні. На секції у кур видно різко збільшену печінку, а у кроликів - також і селезінку. 

Підтвердженням того, що причиною загибелі тварин були М.avium, є мазки - відбитки з печінки, селезінки і кісткового мозку. У препаратах виявляється значна кількість поліморфних кислотостійких мікобактерій. 

Ідентифікація мікобактерій туберкульозу по культуральним, біохімічним і біологічним методам надана в табл.3.5 (на стор. 50). 

Таким чином, для відрізнення мікобактерій туберкульозу від інших кислотостійких мікобактерій використовують комплекс ознак: культуральні властивості, відсутність здатності до росту на яєчному середовищі з паранітробензойною кислотою або саліциловокислим натрієм, здатність до утворення корд-фактору, термолабільність каталази та й ін. 

Перераховані ознаки відрізняють M.tuberculosis від атипових мікобактерій. 

Атипові мікобактерії в більшості випадків не патогенні для лабораторних тварин. Патологічні зміни в органах можуть бути отримані в більшості випадків при внутрішньовенному або внутрішньочеревинному зараженні морських свинок, кроликів і мишей великими дозами бактерій (1,0 мг і більше). На практиці для відрізнення непатогенних мікобактерій від туберкульозних можна користуватися внутрішньошкірним зараженням морських свинок введенням зависі 0,1 мг мікобактерій у 0,2 мл фізіологічного розчину. 

На введення М.kansasiі, M.scrofulaceum, М. intracellulare, М. avium і деяких інших розвивається виразка, яка самозагоюється, на відміну від генералізованого процесу, що виникає при внутрішньошкірному введенні M.tuberculosis i M.bovis. 

При вивченні виділених штамів зустрічаються певні труднощі. Може мати місце одночасне виділення типових і атипових мікобактерій. У такому випадку, значення має кратність виділення атипових мікобактерій, рясність росту. Особливої уваги заслуговують випадки повторного виділення тільки атипових мікобактерій при відсутності типових. Питання про значення їх у етиології захворювання вирішується на підставі комплексу клініко-рентгено-бактеріологічних досліджень. 

З усіх приведених методів дослідження жодний, сам по собі, не може відповісти на запитання про належність штаму до одного із видів. Тільки комплексне застосування ряду бактеріологічних, біохімічних, біологічних методів дослідження дає можливість правильно ідентифікувати виділені культури. При ідентифікації мікобактерій перед мікробіологами встають наступні питання: чи є виділені мікобактерії туберкульозними, і до якого виду вони належать. 

Якщо виділяються культури, відмінні від туберкульозних, то необхідно уточнити, чи відносяться вони до атипових, і до якої групи по Раньону. В залежності від лабораторії, що обслуговує туберкульозні заклади, об'єм тестів, що використовуються при ідентифікації мікобактерій, підрозділяється на більш прості і доступні для кожного практичного закладу і більш детальні, що включають ряд біохімічних і біологічних досліджень. Останні проводяться у лабораторії при обласному протитуберкульозному диспансері. 1-й комплекс досліджень включає наступні найбільш прості тести, на підставі яких вирішується питання про належність штаму до туберкульозних або атипових мікобактерій: 

ь швидкість росту; 

ь утворення пігменту; 

ь каталазо-пероксидазна активність; 

ь термостабільність каталази; 

ь ріст на середовищі з пара-нітробензойною кислотою; 

ь первинна медикаментозна стійкість. 

2-й комплекс досліджень включає додаткові бактеріологічні і біохімічні тести: ріст у мікрокультурах, утворення ніацину, ациламідна активність, гідроліз твіну-80 і докладне вивчення культуральних і біологічних властивостей. 

Біохімічний метод ідентифікації мікобактерій у сполученні з культуральним є швидким, доступним і надійним. Він повинен широко застосовуватися в бактеріологічних лабораторіях. 

У таблиці 3.6 подана ідентифікація ряду видів мікобактерій за комплексом бактеріологічних і біохімічних тестів (на стор.50). 

Таблиця 3.5 - Ідентифікація мікобактерій туберкульозу культуральними, біохімічними, біологічними методами

Открыть таблицу

Таблиця 3.6 - Iдентифікація кислотостійких мікобактерій бактеріологічними і біохімічними тестами

Открыть таблицу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10