ПОПУЛЯРНО ПРО ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ
кандидат медичних наук І.Ф. Ільїнська

ПРОФІЛАКТИКА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ

Профілактика - комплекс заходів, спрямованих на запобігання у окремої особи, групи людей або суспільства небажаних чи негативних явищ. Серед останніх особливе значення мають негативні явища екологічної, соціальної, медичної або змішаної природи, приклади яких наведені в табл. 6.
 

Таблиця 6

негативні явища

В залежності від об'єкту, на який вона спрямована, профілактику розподіляють на 2 основні категорії - первинну та вторинну. Первинна профілактика передбачає попередження виникнення відповідного негативного явища, а вторинна - запобігання його розповсюдженню.

З огляду на вищезазначене, первинна профілактика ВІЛ-інфекції має на меті зменшення ризику інфікування здорових осіб, а метою вторинної профілактики цієї хвороби виступає зниження ризику передачі ВІЛ від зараженої ним особи до здорових людей.
Відомо, що інфікування ВІЛ (як і будь яким іншим збудником інфекційних захворювань) можливе лише в разі існування певних умов: наявність інфекції та його джерела, наявність сприйнятливого до цієї інфекції контингенту, наявність шляхів та факторів передачі збудника (табл. 7).

Таблиця 7

Умови інфікування ВІЛ

та спрямованість профілактичних заходів

Зрозуміло, що за відсутності хоча б однієї з вищезазначених умов, епідеміологічний ланцюжок розривається, і поширення інфекції не відбувається.

Саме тому традиційна профілактика інфекційних захворювань передбачає комплекс заходів, спрямованих:

1. На джерело інфекції: виявити інфіковану людину - ізолювати – вилікувати – та виписати із стаціонару здоровою та вільною від збудника. Проте, для ВІЛ-інфекції виявлення інфікованої особи та її ізоляція не мають запобіжного значення, перш за все тому, що сьогодні ще не існує ліків, здатних знищити ВІЛ, який міститься в організмі людини - можливо лише гальмування його розмноження та зменшення внаслідок цього кількості вірусів в крові та виділеннях (тому профілактичне лікування вагітних нині використовується для зниження ризику інфікування дитини від матері). Крім того, прихованої інфекції завжди набагато більше, ніж виявленої, а негативної діагностики не існує (тобто сьогодні медики можуть сказати, що людина є інфікованою, але в жодному випадку не можуть бути впевненими, що вона від ВІЛ вільна). Останнє унеможливлює виявлення усіх інфікованих, і тому ізоляція не має сенсу.

2. На сприйнятливі контингенти населення - підвищення їх опірності (імунітету) до збудників (звичайно це вакцинація, введення специфічних антитіл, профілактичне лікування тощо). З огляду на те, що вакцини, здатної запобігти зараженню людини ВІЛ, ще не створено, а антитіла не мають захисної сили, цей напрямок традиційної профілактики інфекційних хвороб для ВІЛ-інфекції виявляється непридатним.  З огляду на те, що профілактичне лікування має бути проведеним негайно (в перші часи та дні) після зараження, його застосовують лише у медичних працівників (коли мало місце травмування на робочому місці і попадання інфікованого матеріалу на пошкоджену шкіру або на слизові оболонки ока, рота) та у дітей при народженні їх від ВІЛ-позитивних матерів.

3. На шляхи та фактори передачі – виключення ризикованих ситуацій (або зменшення їх частоти) та знешкодження збудника в тому біологічному матеріалі,  з яким він звичайно передається.  Дезінфекція медичного обладнання та інструментарію, крові та виділень пацієнтів, санітарна обробка робочих поверхонь в лабораторіях, користування засобами індивідуального захисту (гумовими рукавички, захисними окулярами, масками) і одноразовими інструментами  запобігають інфікуванню в медичних закладах. Безпечний секс та застосування кондомів перешкоджає зараженню ВІЛ статевим шляхом. А безкровний кесарів розтин, заміна грудного молока інфікованої матері донорським або штучне вигодовування немовлят знижують ризик вертикальної передачі збудника.

Отже, традиційна профілактика інфекційних хвороб при попередження розповсюдження ВІЛ-інфекції виявляється малопридатною. ВІЛ, потрапивши в організм людини, залишається в ньому довічно. І до кінця свого життя заражена особа залишається джерелом інфекції для інших. Загроза кримінальної відповідальності за навмисне інфікування інших зазвичай залишається лише підписом на папері, тому що людина, навіть якщо вона знає про свій ВІЛ-позитивний стан,  продовжує жити, а значить кохати, займатися сексом  та тому може народжувати дітей. Вона продовжує лікуватися, коли захворює, може битися, коли її ображають, а також грати в футбол, хокей, баскетбол. Вона продовжує голитися, робити манікюр, педикюр та татуювання. Якщо вона вживала ін’єкційні наркотики, зазвичай, вона продовжує їх вживати тим же шляхом.

Виявляється також: засоби не заразити когось та не заразитися самому – ті ж самі, Крім того було доведено, що прихованої інфекції набагато більше, ніж виявленої, і тому потенційно інфікованими мають вважатися всі - і в побуті, і в особистому житті, і в медичних закладах.

Таким чином, нині за умов відсутності вакцини та ефективних ліків єдиною доступною всім зброєю проти інфікування ВІЛ можуть виступати безпечна поведінка і суворе дотримання санітарно-епідемічного режиму в лікувальних установах. Саме на це спрямована діяльність державних та громадських організацій, які реалізують численні профілактичні проекти, саме на це витрачаються і державні кошти, і кошти міжнародних донорів (малюнок 4).

       Головними компонентами державних програм протидії епідемії ВІЛ-інфекції виступають:

1. Профілактика ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді

2. Профілактика передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини

3. Профілактика ВІЛ-інфекції, обумовленої споживанням ін’єкційних наркотиків

4. Профілактика ВІЛ-інфекції в секс-індустрії

5. Профілактика ВІЛ-інфекції серед гомосексуальних чоловіків

6. Профілактика ВІЛ-інфекції серед жінок

7. Профілактика ВІЛ-інфекції у місцях позбавлення волі.

          Кожна з них має певні особливості. Попередження ВІЛ-інфекції серед підлітків та молоді складається з профілактики зараження ВІЛ в побуті, запобігання зараженню їх статевим шляхом і при ін'єкціях наркотиків (навіть якщо вони не є наркоманами, а відносяться до так званих експериментаторів).

          Перш за все вона передбачає отримання молодими людьми необхідної загальної інформації з питань ВІЛ/СНІДу і набуття практичних навичок по самозахисту при можливих ризикованих ситуаціях . Для цього видаються відповідні друковані матеріали (книжки, буклети, плакати, пам'ятки, статті в періодичних молодіжних виданнях), виходять відео матеріали, широко застосовується соціальна реклама, в тому числі на телебаченні та дискотеках, проводяться лекції, зустрічі, бесіди фахівців, а також різноманітні масові акції.
Важливим компонентом профілактичної роботи є практичні демонстрації, ситуаційний та рольовий тренінг, які дозволяють ще до першої зустрічі з наркотиком або до першого сексуального контакту всебічно озброїти людину усіма можливими засобами уникнення або зниження ризику зараження його ВІЛ в конкретній життєвій ситуації.

          Не менше значення має забезпечення засобами індивідуального захисту (кондомами), та їх доступність.