ПОПУЛЯРНО ПРО ВІЛ-ІНФЕКЦІЮ
кандидат медичних наук І.Ф. Ільїнська

ШЛЯХИ ІНФІКУВАННЯ ВІРУСОМ ІМУНОДЕФІЦИТУ ЛЮДИНИ

Зараження вірусом імунодефіциту людини відбувається при попаданні інфікованого матеріалу або на слизові оболонки, або на пошкоджену шкіру людини. Також можливе внутрішньоутробне зараження плоду від інфікованої матері.

З огляду на те, що ВІЛ розмножується в лімфоцитах та інших клітинах організму, він міститься практично в усіх біологічних рідинах (крові, лімфі, видаленнях статевих органів, спермі, мочі, сльозі, слині, поті, а також в грудному молоці). Проте його кількість там неоднакова. В поті, слині та сльозі його присутність незначна, і тому з ними вірус не передається. Отже, ані кашель, ані чхання ВІЛ-інфікованої особи не загрожує іншим бути зараженими ВІЛ, користування спільним посудом, лазнею, басейном, туалетами або ванними, роздягальнями та спортивними залами також безпечно. Без страху заразитися можна ручкатися, обійматися, штовхатися, і торкатися один одного. Немає ризику передачі ВІЛ від інфікованої ним особи до здорових людей через будь-яких комах, тому що в організмі останніх вірус не розмножується.

1. ПЕРЕДАЧА ВІЛ ЧЕРЕЗ КРОВ

Найбільша кількість вірусу міститься в крові. Саме тому її переливання від ВІЛ-позитивного донора майже завжди призводить до зараження реципієнта (табл. 1). Також небезпечне ін'єкційне введення препаратів з крові, або користування забрудненим кров'ю медичним обладнанням (яке або зовсім не дезінфікувалося, або оброблялося з порушеннями санітарних норм та правил). Проте не лише в лікарні можна набути ВІЛ з кров'ю. Існує багато побутових ситуацій, при яких кров однієї людини може попадати на пошкоджену шкіру або слизові оболонки інших: зокрема, при спільному користуванні зубними щітками, лезами для гоління, та гребінцями (особливо з гострими зубчиками), при татуюванні та пірсингу, якщо їх роблять в кустарних умовах. Манікюр та педикюр також можуть бути ризикованим, так само, як традиційний ритуал братання (коли обидві особи навмисно роблять невеликі розрізи на шкірі та торкаються ними так, щоби їх кров змішалася). Звичайна бійка або заняття травматичними видами спорту, такими, як футбол, хокей, баскетбол, регбі та інші, також можуть призвести до зараження їх учасників: якщо обидва травмувалися з пошкодженням шкіри, і кров ВІЛ-позитивної особи потрапила на рану іншої. Тут навіть легкі подряпини можуть стати вхідними воротами для збудника.

Таблиця 1

Шляхи та фактори інфікування вірусом імунодефіциту людини

Так, відомий випадок, коли пасажири їхали в одному таксі, яке зазнало дорожньої аварії. Всі отримали незначні поранення, які самі по собі не завдали нікому великої шкоди здоров'ю. Проте один з пасажирів був ВІЛ-інфікованим, і від нього заразився інший. Укуси теж можна віднести до ризикованих ситуацій, проте існують відомості лише про поодинокі випадки зараження через них людей.

Отже, перший шлях передачі ВІЛ - через кров. Требі підкреслити, що саме він в багатьох країнах світу виступає головним в епідемічному процесі ВІЛ-інфекції. До них належить і Україна.

Епідемія ВІЛ/СНДу в Україні почалася в 1995 році, коли вірус цього смертельного захворювання був занесений у середовище осіб, які споживають наркотики шляхом ін'єкцій. І сьогодні вони складають велику частину тих, хто заражається - понад 70 % нових випадків ВІЛ-інфекції виявляється саме серед цього контингенту. Особливості ін'єкційного немедичного вживання наркотиків на теренах України та в інших країнах пострадянського простору обумовили найвищі в усьому світі темпи поширення ВІЛ. Головна відмінність практики споживання психоактивних речовин в Україні та інших державах колишнього СРСР - кустарне виготовлення рідких наркотичних засобів (екстракту макової соломки і розчинів амфетамінів), а також їх продаж і розповсюдження. У більшості інших країн світу, де популярні героїн і кокаїн, наркотики продають у вигляді порошку, доза якого розводиться безпосередньо перед кожним введенням. При користуванні цими сухими наркотичними засобами ризик попадання в розчин чужої крові, яка може містити ВІЛ, значно менший (табл. 2).

Розвиток наркобізнесу і наркосервісу в Україні призвів до того, що все більшого поширення набуває практика придбання готового рідкого наркотику, вже заправленого в шприци. Уявіть собі, що до варщика чи дилера, які найчастіше самі також колються, прийшов клієнт із новеньким, в упаковці шприцом, купленим їм в аптеці або отриманим на пункті обміну. Чи багато шансів, що свою дозу він отримає саме в цьому шприці, і що продавець не залишить його собі? А якщо навіть "совісний" дилер повернув покупцю його шприц, є чи хоч якась гарантія, що доза відмірялася саме ним або іншим, але теж чистим шприцом? І що вірус не потрапив у наркотик ще на стадії його виготовлення під час очистки продукції чи зняття її проби? Відомо, що в технології виготовлення екстракту макової соломки на одному з етапів може застосовуватися кров, щоб звільнити розчин від зважених часток (так господині для "освітлення" бульйону додають в нього яєчний білок). Готовий продукт звичайно дегустують, щоб оцінити його міцність. При цьому практично гарантовано попадання крові дегустатора в загальний розчин.

                                                                                      Таблиця 2

Можливість контамінації наркотиків ВІЛ

Чистий, новий шприц також не запобіжить зараженню, якщо при споживанні наркотиків в компанії виявляться брудними контейнер для перенесення розчину чи загальна судина, куди його поміщають перед тим, як поділити. Така ж ситуація виникає, якщо в когось з учасників шприц не новий, і не чистий, і він встигає першим влізти ним у загальний розчин.

Якщо в групі новачок, у нього найвищі шанси заразитися, навіть якщо він подбав про новий шприц для себе. Поки до нього дійде черга, поки його "навчать", як колотися на особистому прикладі, у загальному наркотику обов'язково побувають шприци "вчителів", можливо забруднені збудниками гепатитів, чи ВІЛ, чи сифілісу, чи ще цілого букета інших хвороб, які передаються з кров'ю. А після промивання загальною водою в загальній судині шприців і голок, ризик заразитися забезпечений кожному учаснику "кайфу".

Отже, ризик зараження ВІЛ при ін'єкційному вживанні наркотиків обумовлений попаданням потенційно інфікованої крові в розчин наркотику під час його виготовлення та продажу, при розподіленні між СІН в групі, при використанні чужих шприців для введення готового розчину зілля та спільному користуванні води і склянок для промивання ін'єкційного обладнання, а його рівень визначається частотою цих небезпечних ситуацій.

2. ПЕРЕДАЧА ВІЛ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ

Досить велика кількість ВІЛ міститься в спермі чоловіків та жіночих виділеннях. І тому другий за значенням та розповсюдженістю шлях передачі цієї інфекції - статевий. Тому що доки люди будуть зустрічатися, закохуватися, одружуватися та народжувати дітей (тобто, доки буде існувати род людський), буде існувати загроза зараження статевим шляхом.

Ризик інфікування ВІЛ статевим шляхом обумовлюється наявністю незахищених сексуальних контактів, їх видом та частотою, а також залежить від біологічної уразливості, яка у жінок вища, ніж у чоловіків, бо перші виступають, як реципієнти і мають тривалішій контакт з більшою кількістю потенційно заразного матеріалу. Крім того, сперма, на відміну від жіночих виділень, містить певні імуносупресивні фактори (тобто ті, що пригнічують імунний захист жіночого організму і тим самим забезпечують можливість запліднення).

До ризикованої сексуальної поведінки відносяться будь які форми сексуальних контактів, при яких біологічна рідина одного партнера (сперма або вагінальні виділення) попадають в організм партнера, або мають контакт з його слизовими оболонками - проникаючий секс або секс з пенетрацією: вагінальний (найбільш поширений спосіб сексуального спілкування між чоловіком та жінкою), оральний (від or - рот за латинською) та анальний (anus - за латинською - задній прохід). Останній вважається найнебезпечнішим з усіх, бо пряма кишка досить вузька, має дуже тонкий епітеліальний шар, а її судини близько підходять до поверхні. Крім того, вона має підвищену здатність до всмоктування. Тому анальний контакт майже завжди супроводжується підвищеною травматизацією та виділенням крові, що створює небезпеку для обох партнерів - пасивного та активного. Пасивний партнер (і чоловік, і жінка) ризикують більше, бо інфекція, яка може міститься в спермі, залишається в його організмі, і до того ж швидко всмоктується і поступає в загальний кровоток.

На другому місці за ризиком зараження стоїть вагінальний секс. Жіноча піхва має відповідний розмір та багатошаровий епітелій, і до того ж містить речовини, які мають антибактеріальні (бактерицидні) властивості. Проте, і в даному випадку можлива мікротравматизація, що обумовлює можливість зараження ВІЛ (від 0,001 до 0,01 %). Цей шанс збільшується для обох партнерів при наявності запалення статевих органів: будь-яке запалення супроводжується набряком, почервонінням (за рахунок розширення судин) та появою ерозій, виразок та часто гною. Останній представлений загиблими білими клітинами крові (лейкоцитами), в яких звичайно й існує ВІЛ. Тому від такого партнера, якщо він носій ВІЛ, збудник передається набагато легше, ніж від здорової ВІЛ-позитивної особи. Пошкоджена запальним процесом поверхня та приток крові в судинах розширюють вхідні ворота інфекції та обумовлюють підвищення власної уразливості.

При оральному сексі шанс заразитися мінімальний, але він існує. В цьому випадку цей шанс більший для активного партнера - бо саме він має контакт з потенційно інфікованими виділеннями статевих органів. Кількість ВІЛ в слині звичайно мала, через що остання не може викликати зараження, проте наявність в ротовій порожнині ушкоджень слизової оболонки та кровоточивість ясень обумовлюють ризик передачі вірусу і підвищують власну уразливість.

Отже, вагінальний секс безпечнішій за анальний, а оральний - безпечнішій за перші два (табл. 3).

Таблиця 3

Ризик інфікування ВІЛ при статевій активності різних типів [14]

3. ПЕРЕДАЧА ВІЛ ВІД МАТЕРІ ДО ДИТИНИ

       В Україні, як і в більшості інших країн світу, провідним шляхом інфікування дітей є вертикальний, тобто передача ВІЛ від матері до дитини. В нашій державі кількість немовлят з антитілами до ВІЛ, народжених інфікованими матерями, які перебувають під диспансерним наглядом, щорічно зростає майже вдвічі. Матері цих дітей звичайно або самі належать до групи ризику (ін'єкційних споживачів наркотиків, осіб з безладним статевим життям, повій), або є сексуальними партнерами чоловіків з уразливих контингентів. Очікується, що в майбутньому кількість дітей, інфікованих ВІЛ, збільшуватиметься, тому що жінки не завжди погоджуються на штучне переривання вагітності, навіть, якщо вони знають про загрозу зараження своєї майбутньої дитини. Іноді вони народжують неодноразово, незважаючи на попередження лікарів про підвищення ризику передачі ВІЛ дитині до 50-60% при повторній вагітності [1, 9].
      Головна особливість ВІЛ-інфекції у малих дітей - їх підвищена уразливість до збудника, яка зумовлена незрілістю імунної системи. Це яскраво демонструється тим, що більшість внутрішньолікарняних (гемоконтактних) випадків ВІЛ-інфекції в Румунії, Росії та інших країнах колишнього СРСР зареєстрована якраз серед них. Навряд чи в медичних установах для дорослих частота порушень санітарних правил менша, аніж в дитячих лікувально-профілактичних закладах. Проте, для інфікування дитини потрібна менша доза ВІЛ, аніж та, що необхідна, щоби заразилася доросла людина, і саме тому при однакових умовах ризик зараження малюків набагато вищий. Нестиглістю дитячого імунітету зумовлені скорочений період носійства, швидкий розвиток СНІДу та висока летальність від нього.
      Треба підкреслити, що наявність ВІЛ-інфекції у вагітної жінки становить значну небезпеку для дитини не тільки тому, що існує ризик її інфікування, а й тому, що ВІЛ може викликати уроджені вади немовлят (ембріопатії), іноді несумісні з життям, та передчасні пологи. За деякими повідомленнями, серед немовлят, народжених ВІЛ-позитивними матерями, до 5-річного віку помирає кожна четверта дитина, заражена ВІЛ і 12 % від числа неінфікованих. Тобто, співвідношення СНІД-асоційованих захворювань та ВІЛ-ембріопатій складає майже 1:1.
       Багаторічні спостереження показали, що ризик народження ВІЛ-інфікованої дитини неоднаковий в різних країнах світу і коливається від 13-17 % в країнах Західної Європи до 44 % в африканських країнах. Доведено, що високий вміст вірусної РНК в крові вагітної, наявність запалення в її репродуктивних органах та супутні хронічні захворювання суттєво збільшують ризик передачі ВІЛ плоду. Застосування ефективної комплексної антиретровірусної терапії під час вагітності дозволяє майже виключити цей ризик і істотно зменшити ймовірність зараження дитини під час пологів (до 2,7 %).
      За твердженням фахівців, саме під час пологів відбувається до 70 % випадків вертикального інфікування ВІЛ. Ускладнений їх перебіг та всі акушерські маніпуляції, які призводять до поширення ушкоджень шкіри дитини і збільшують її контакт з кров'ю матері, суттєво підвищують ризик зараження. Вважається, що цесарів розтин є менш травматичним для дитини, ніж природні пологи, і тому в деяких країнах його рекомендують як додаткову профілактику ВІЛ-інфекції у новонароджених [11, 12, 16]. Короткотривале призначення антиретровірусних препаратів дитині відразу після її народження теж збільшує для малюка шанс не захворіти, навіть якщо він отримав певну дозу збудника.
        Від матері до дитини ВІЛ може передаватися і після народження, зокрема з грудним молоком. Через те в економічно розвинутих країнах вважають за доцільне відмовлятися від природного вигодовування немовляти інфікованою матір'ю. В Російському місті Еліста зафіксовано зворотній варіант вертикального зараження - інфікування ВІЛ матерів через тріщини в сосках при годуванні немовлят, що набули вірус в лікарні.