ПРОБЛЕМА ХІМІОРЕЗИСТЕНТНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ
доктор медичних наук C.О. Черенько

Резистентність (нечутливість) мікроорганізмів до антибактеріальних засобів - це природний феномен, властивий усім мікробам, який відбувається в процесі їх розмноження за рахунок мутацій. Внаслідок таких мутацій мікроорганізм набуває резистентність до антибіотиків і при неправильному лікуванні невпинно розмножується. Резистентність мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів - основна причина безуспішного лікування і смертності від інфекційних хвороб.

При туберкульозі резистентність його збудника мікобактерії туберкульозу до антибактеріальних препаратів є особливо несприятливим явищем через обмежену кількість існуючих протитуберкульозних препаратів. На сьогодні в світі існує 5 протитуберкульозних препаратів 1 ряду для лікування вперше виявлених хворих і 8 протитуберкульозних препаратів 2 ряду для лікування хворих на хронічні форми. Препарати 2 ряду мають значно меншу активність, гіршу переносимість і вищу вартість.

Хіміорезистентний туберкульоз як особливу форму туберкульозу почали виділяти з 90-х років, коли в усьому світі відбулося зростання частоти медикаментозної резистентності збудника туберкульозу до найактивніших протитуберкульозних препаратів (ізоніазиду й рифампіцину) і значне зниження результатів лікування, зростання смертності від туберкульозу при застосуванні існуючих методів лікування. При резистентності збудника туберкульозу до протитуберкульозних препаратів 1 ряду виліковують за допомогою протитуберкульозних препаратів 2 ряду тільки 50 % хворих, 10 % помирають, у 40% хворих туберкульоз набуває хронічного перебігу. Тривалість життя хворих на хронічний туберкульоз 2-5 років. При чутливості збудника туберкульозу до протитуберкульозних препаратів виліковують 95 % хворих.

За даними ВООЗ частота первинної медикаментозної резистентності до якого-небудь протитуберкульозного препарату становить у середньому 10,4 %, до 4 протитуберкульозних препаратів - 0,2 %. Первинна резистентність до ізоніазиду й рифампіцину у вперше виявлених хворих, які ніколи не лікувались з приводу туберкульозу, визначається у всіх країнах, за виключенням Кенії, середня частота її складає 1,4 %. Частота вторинної медикаментозної резистентності (у хворих на туберкульоз, які лікувались з приводу туберкульозу понад 1 місяць) до якого-небудь протитуберкульозного препарату значно вища, вона складає в середньому 36,0 %, до всіх 4 протитуберкульозних препаратів - 4,4 %, до ізоніазиду й рифампіцину - 13,0 % (діапазон від 0 у Кенії до 54,0 % у Латвії) [7,8]. В Україні відзначається висока частота первинної медикаментозної резистентності - 23 - 25 %, яка удвічі перевищує середній показник ВООЗ, є випадки первинної резистентності до ізоніазиду й рифампіцину - 1,4 - 2 %.

Вторинна медикаментозна резистентність до якого-небудь протитуберкульозного препарату - 55 - 56 %, що перевищує середній показник ВООЗ у 1,5 разів. Частота вторинної резистентності до ізоніазиду й рифампіцину в Україні надзвичайно висока - 45 - 46 %, що у 3,6 разів перевищує середній показник ВООЗ, та свідчить про надзвичайну поширеність хіміорезистентного туберкульозу в Україні.

Поширеність медикаментозної резистентності відображує якість хіміотерапії. Первинна медикаментозна резистентність - показник неякісного лікування туберкульозу у минулому, вторинна - на даний момент. Швидкість поширення мультирезистентного туберкульозу обумовлена високою репродуктивною здатністю хіміорезистентних штамів МБТ, особливо тих, які належать до Пекінської родини. В'єтнам і Естонія вже доповіли про поширеність такого штаму МБТ на їх територіях. Поширеність первинної медикаментозної резистентності в Україні - це насамперед наслідок поганої забезпеченості протитуберкульозними препаратами в усіх областях України до 1999 року.

З 1999 року всі області України у повному обсязі забезпечені протитуберкульозними препаратами 1 ряду і на сьогодні основною причиною медикаментозної резистентності є погане сприяння лікуванню з боку хворих та помилки лікарів.

Профілактика медикаментозної резистентності збудника туберкульозу до протитуберкульозних препаратів полягає у дотриманні найважливіших принципів хіміотерапії туберкульозу: застосування комбінації протитуберкульозних препаратів, яка включає не менше 4 препаратів; тривалість лікування не менше 7 місяців.

Таким чином, якщо виявляють туберкульоз, або підозру на туберкульоз слід обстежуватись і лікуватись тільки у спеціалізованих фтизіатричних закладах для забезпечення своєчасного і правильного лікування.

На сьогодні в Україні, коли згідно указу Президента України затверджена Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки, існують усі умови для лікування туберкульозу у вперше виявлених хворих і подолання проблеми хіміорезистентного туберкульозу. Однак крім державної підтримки, зусиль з боку лікарів-фтизіатрів, лікарів загальної лікувальної мережі, необхідні заходи з боку громадськості та засобів масової інформації для підвищення рівня знань населення про необхідність своєчасного і правильного лікування туберкульозу для попередження епідемії хіміорезистентного туберкульозу.