В.М. МЕЛЬНИК, В.Г. МАТУСЄВИЧ, В.О. Юхимець

Ситуація з туберкульозу в країні та знання щодо ефективності заходів для попередження його розповсюдженості

Туберкульоз є соціальною хворобою, яка віддзеркалює соціальний і економічний стан країни, освіченість її народу, доступність охорони здоров’я, а також політику Уряду.

Епідемія туберкульозу в нашій державі за критеріями ВООЗ оголошена з 1995 року. За цей час середній рівень захворюваності на туберкульоз збільшився майже вдвічі і досяг у 2006 р. показника 83,2 на 100 тис. населення, а смертність - в 1,5 рази й становить 22,6 на 100 тис. населення.

Вельми несприятливою прогностичною ознакою є зростання захворюваності на туберкульоз серед дітей “Те, що закладається в дитячому віці, проявить себе в дорослому віці”. Це означає, що зростання туберкульозу серед дітей проявить себе зростанням туберкульозу серед дорослих через 5–7 років. Не слід забувати, що серед підлітків значна кількість призовників, які могли б бути захисниками нашої Вітчизни, проте туберкульоз позбавив їх цього права.

В Україні щороку від туберкульозу помирає більше 10000 хворих, В 2005 році вперше виявлено 39608 нових випадків захворювання на туберкульоз. Аналіз причин смертності від туберкульозу показав, що майже 14,0 % хворих умирає на першому році виявлення, що свідчить про пізню діагностику туберкульозного процесу.

Кількість померлих від туберкульозу складає 80–90 % від померлих в Україні від усіх інфекційних і паразитарних хвороб. Отже, туберкульоз несе в могили більше людей, ніж усі інші інфекційні й паразитарні хвороби разом узяті.

Яка ж причина подальшого погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу в Україні? Здавалось би, з 2000 р. в Україні централізовано закуповуються протитуберкульозні препарати й нині всі хворі на цю недугу забезпечені необхідними ліками. То ж, чому не видно впливу на епідемічну ситуацію?

Річ у тому, що забезпечення ліками – це лише «невелика крихта» серед усіх протитуберкульозних заходів. Протитуберкульозні препарати дали свій результат, і останні 3 роки підряд поліпшується ефективність лікування хворих. Однак, окрім лікування є ще такі протитуберкульозні заходи, як раннє виявлення хворих на туберкульоз, діагностика цієї недуги, профілактика, організаційні заходи тощо.

Не є таємницею те, що 80 % рентгенологічної та флюорографічної техніки в України фізично й морально застарілі. На жаль, закупівля цієї техніки, по суті, віддана на відкуп місцевим бюджетам. Проте на місцях на охорону здоров’я виділяються мізерні кошти, з яких рентгенфлюорографічна техніка практичного не закуповується. Через те, масові флюорографічні огляди не проводяться на належному рівні й тому більше 60,0 % хворих виявляються із занедбаним, розповсюдженим, високо заразливим туберкульозом, який не тільки погано лікується, але й сприяє масованішому зараженню здорових людей, які контактують із хворим на туберкульоз.

Ще одним із методів виявлення хворих на туберкульоз та діагностики цієї недуги є мікробіологічна діагностика. На жаль, бактеріологічні лабораторії з діагностики туберкульозу в Україні знаходяться в жалюгідному стані. Мікроскопи застарілі, оптика в них вийшла з ладу, через що в них не тільки мікобактерії туберкульозу не побачиш, але й мікроскопуєш, як у густому тумані. Уряд країни взяв кредит у Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) для проведення проекту “Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні”. На превеликий жаль, через бюрократичну тяганину, як з української сторони, так і з боку МБРР, донині фактично не розпочата реалізація цієї кредитної лінії – здійснюється одна балаканина та писанина. Пройшло вже більше року від засвідчення на словах про початок кредитного проекту, а донині обладнання для мікробіологічних лабораторій не закуплено й ще найближчі місяці не буде закуплено, про моніторинг туберкульозу ще навіть мова не ведеться. Виникає риторичне запитання: навіщо нам такі умови кредиту, якщо ми не можемо вільно його втілювати?

Окрім знівеченої матеріально-технічної бази в протитуберкульозних закладах, на погіршення ситуації з туберкульозом впливає, насамперед, соціально-економічна криза в країні та криза в охороні здоров’я. Не зважаючи на те, що колишній Уряд країни перед виборами навіював населенню про буцім то прогрес в економіці та зростання ВВП, ні населення ні протитуберкульозна служба цього не відчула і, як наслідок, зростання захворюваності та смертності від туберкульозу. Не слід забувати, що туберкульоз, як соціальна хвороба, є індикатором соціально-економічного розвитку в країні. До речі, показники з туберкульозу зводять нанівець навіювання колишнього Уряду країни про видумані успіхи.

Ще однією із причин зростання туберкульозу є те, що епідемія туберкульозу крокує паралельно з епідемією ВІЛ/СНІДу, знижуючи імунітет ВІЛ-інфікованих, сприяючи розвитку в них туберкульозу.

Враховуючи те, що до 2000 р. Уряд України відмежовувався від туберкульозу і не закуповував протитуберкульозні препарати, хворі лікувалися не 4–5 препаратами протягом 6–8 міс, як це потрібно, а одним-двома препаратами. Це призвело до розвитку туберкульозу, який стійкий до протитуберкульозних препаратів. Недарма кажуть, скупий платить двічі. Зекономивши до 2000 р. по 27 млн. грн. на рік для закупівлі протитуберкульозних препаратів у 25,0 –30,0 % хворих розвинулася первинна, а в 70,0–75,0 % – вторинна стійкість до протитуберкульозних препаратів. Якщо для лікування хворого на звичайний туберкульоз потрібно 500–700 грн., то для хворого на стійкий туберкульоз потрібно до 50 тис. грн., або 71,43 – 100 раз більше. То ж прислухайтеся до народної мудрості вельмишановні високо бюрократичні мужі й не жалкуйте коштів на боротьбу з туберкульозом! Кожним роком зростає кількість хворих на вперше виявлений туберкульоз із ВІЛ-інфекцією, тобто ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз. Так, у 2000 році було зареєстровано 230 хворих (0,44 на 100 тис. населення або 0,8 %), то в 2006 році їх кількість становить 1987 (4,3 на 100 тис. населення або 5,1 % від усіх уперше виявлених), що 8,5 раз більше й суттєво впливає на ефективність лікування і показники смертності. Ця цифра свідчить не так про збільшення кількості хворих із ко-інфекцією, а про покращання виявлення ВІЛ-інфекції у хворих на туберкульоз. Але не можна говорити про достовірність цих даних поки в нас буде добровільне тестування на ВІЛ-інфекцію.

У 2006 році найбільша кількість ВІЛ-інфекції у хворих на вперше діагностований туберкульоз відмічається в Донецькій обл. – 528 осіб, Одеській обл. – 278, Дніпропетровській – 224, Миколаївській – 184, АР Крим – 148 та м. Києві – 110 осіб. У ці цифри входять хворі як і із закладів МОЗ так з інших міністерств і відомств.

У структурі захворюваності на всі форми активного туберкульозу серед ВІЛ-інфікованих та хворих на туберкульоз 83,6 % займає туберкульоз легень, а серед позалегеневого туберкульозу 15,5 % туберкульоз лімфатичних лімфовузлів. За світовими даним у структурі позалегеневого туберкульозу у ВІЛ-інфікованих туберкульоз лімфатичних лімфовузлів повинен складати 50–70 %. Це свідчить про недостатнє виявлення позалегеневого туберкульозу у ВІЛ-інфікованих.

Серед контингенту хворих, що знаходяться під наглядом протитуберкульозних закладів МОЗ України в 2005 році знаходилось 2344 особи з поєднаною патологією.

Уже зараз наша держава несе збитки від туберкульозу в розмірі 2,1 млрд. грн. за рік. А цього могло б не статися, бо ще в 2002 р. ці річні збитки складали 1,5 млрд. грн.

Важливо знати про туберкульоз різним верствам населення, що допоможе профілактиці зараження.

Туберкульоз вражає всі: органи й тканини організму. Немає такого органу в людини або у тварини, який би не уражався туберкульозом. Тому залежно від місця ураження мікобактерії можуть виділятися в зовнішнє середовище від хворого на туберкульоз із мокротинням (при туберкульозі органів дихання), калом (при туберкульозі шлунково-кишкового тракту), сечею або спермою (при туберкульозі сечостатевої системи), з молоком при годівлі дітей і тварин (при туберкульозі молочної залози), з менструальними виділеннями (при туберкульозному ураженні жіночих статевих органів), зі слізьми (при туберкульозі очей), з виразок, нориць (при туберкульозі шкіри, лімфатичних вузлів або кісток з норицями) тощо. Хворі на туберкульоз тварини виділяють мікобактерій із мокротинням, слиною, фекаліями, сечею, заражаючи пасовища. Заразитися туберкульозом можна нерідко при споживанні зараженого молока, м’яса.

Збудником туберкульозу є мікобактерії туберкульозу, які в річковій воді живуть до 5 міс., у ґрунті 1–2 міс., у фекаліях і на пасовищах – більше 1 року, у молочних продуктах (масло, сир та інші), що зберігаються на холоді, – до 10 міс., у пилу – до 3–5 міс. При температурі мінус 23 градуси за Цельсієм мікобактерії туберкульозу не гинуть 7 років, а сонце їх убиває лише через 2-6 годин. При нагріванні до температури плюс 85 градусів мікобактерії гинуть через півгодини.

Таким чином, туберкульоз – серйозна соціальна, легко заразна інфекційна хвороба, імовірність занедужати на нього існує в кожного. Тому майже у всіх країнах світу туберкульоз є першорядною складовою загальнодержавної політики. Уряди тих країн, які виділяють асигнування на протитуберкульозні заходи, домоглися значних успіхів у боротьбі з туберкульозом. На жаль, протитуберкульозні установи України фінансуються лише на 40-50 % від потреби, тому нині неможливо здійснювати в повному обсязі протитуберкульозні заходи, а серед здорового населення не проводяться в повному обсязі належні профілактичні заходи й своєчасне активне виявлення хворих на туберкульоз.

Як бачимо, туберкульоз є міжвідомчою проблемою. Не може бути так, щоб кожна адміністративна територія займалася туберкульозом одноосібно, як це існує зараз, бо Міністерство охорони здоров’я фактично не має впливу на адміністративні території. Для поліпшення цієї ситуації вельми доцільно створити вертикаль підпорядкованості протитуберкульозної служби. Про це в МОЗ України точаться розмови вже кілька років, але віз і нині там, просування немає. До речі, це був би дуже дієвий організаційний захід, який сприяв би кращому контролю за туберкульозом і взяттю під контроль ситуації з туберкульозу.

Хотілося б також нагадати нашим читачам, що туберкульоз будь-якої локалізації може заявити про себе одним або декількома з 9-ти симптомів: 1) кашель протягом 3 тижнів і більше; 2) зниження маси тіла (схуднення); 3) загальна слабість і стомлюваність; 4) лихоманка або незначне підвищення температури тіла; 5) потіння вночі; 6) біль у грудній клітці; 7) задишка; 8) погіршення апетиту; 9) кровохаркання.

У захворілих на позалегеневий туберкульоз часто бувають такі 3 симптоми: 1) зниження маси тіла (схуднення); 2) лихоманка або незначне підвищення температури тіла; 3) нічні поти. Інші симптоми залежать від ураженого органа. Наприклад, припухлість або нориці при туберкульозному ураженні периферичних лімфатичних вузлів; біль і припухлість суглоба при його туберкульозі; головний біль, температура, сонливість при туберкульозному ураженні мозку і його оболонок; безплідність при туберкульозі жіночих статевих органів, яєчок та їхніх придатків у чоловіків і т.д. Словом, при наявності одного або декількох згаданих симптомів хворий повинен запідозрити в себе туберкульоз і звернутися до лікаря на обстеження. Обстеження на туберкульоз в Україні повинно проводитися безкоштовно у будь-якому лікувально-профілактичному закладі за місцем проживання хворого. Якщо хтось десь вимагатиме кошти за флюорографію, купити рентгенівську плівку, шприц, то це є порушення 49 статті Конституції України і слід звертатися у місцеву прокуратуру чи в судові органи на місцеві лікувально-профілактичні заклади, які порушують конституційні права громадян.

Таким чином, туберкульоз в Україні залишається складною й невирішеною проблемою. Перший крок – центральним і місцевим органам виконавчої влади слід повернутися обличчям до проблеми туберкульозу, і виділити протитуберкульозним закладам необхідні кошти для проведення протитуберкульозних заходів. Другий крок – це створення вертикалі управління протитуберкульозною службою. Третій крок – поліпшення соціально-економічної ситуації в країні, без якого неможливо подолати соціально-економічну кризу в країні та охороні здоров’я, поліпшити добробут нашого народу та проводити протитуберкульозні заходи на належному рівні. Ці три кроки – це запорука взяття під контроль епідемії туберкульозу й перших позитивних зрушень в епідемічній ситуації, щодо туберкульозу. Без належної допомоги центральний і місцевих органів виконавчої влади, медицина неспроможна в боротьбі із цією недугою.