РЕЗОЛЮЦІЯ НАРАДИ-СЕМІНАРУ
ФТИЗІАТРІВ І ПУЛЬМОНОЛОГІВ УКРАЇНИ
(м. Львів, 7-9 червня 2000 року)

Ми фтизіатри і пульмонологи України констатуємо, що останніми роками в Україні прогресивно погіршується епідемічна ситуація з туберкульозу. Епідемія туберкульозу, що зареєстрована у 1995 р., не стихає. Зважаючи на те, що 80-90 % дорослого населення країни мікобактеріями туберкульозу, то при будь-яких несприятливих умовах (погане харчування, стреси, інтеркурентні інфекції тощо) у частини населення можливе ендогенна реактивація та розвиток туберкульозу. Туберкульоз легко контагіозна інфекційна хвороба і становить національну небезпеку. Недарма Всесвітня Організація Охорони Здоров'я в 1993 році проголосила туберкульоз глобальною небезпекою.

Нині туберкульоз в Україні є найпоширенішою інфекційною хворобою, займаючи перше місце в структурі смертності людей від інфекційної патології. На цьому тлі через щорічне поглиблення соціально-економічної кризи в країні й охороні здоров'я погіршилося функціонування протитуберкульозної служби і знизилися обсяги і якість протитуберкульозних заходів, тобто прогресує "руйнування" інфраструктури протитуберкульозної служби, погіршення допомоги хворим на туберкульоз і ситуація з туберкульозом вийшла за рамки суто медичної проблеми на рівень державний.

Сьогодні в Україні зареєстровано 675 671 хворих на туберкульоз, що дорівнює 1,4 % від усієї чисельності населення країни, із них хворі активними формами туберкульозу складають 144 041 (21,2%). З 1990 р. до 1999 р. захворюваність всіма формами туберкульозу збільшилася на 69,7 %, або з 32,0 до 54,3 на 100 тис. населення, причому захворюваність туберкульозом із бактеріовиділенням зросла на 61,5 %, або з 13,0 до 21,0 на 100 тис. населення.

Характерно, що темп приросту захворюваності за останні роки в 2,5 рази більший, ніж на початку 90-х років, в основному за рахунок міського населення, оскільки охорона здоров'я для жителів села, стала мало доступною і серед цієї категорії населення має місце погана діагностика туберкульозу і зниження темпу приросту цього показника.

Захворюваність туберкульозом дітей збільшилася в 2,1 рази (з 4,7 до 8,8 на 100 тисяч населення), що є несприятливою прогностичною ознакою. Крім того, 67,4 % вперше захворілих на туберкульоз складають особи найбільш працездатного і репродуктивного віку - від 20 до 50 років, хоча зріст захворюваності туберкульозом спостерігається в усіх вікових групах. Отже, туберкульоз став руйнівником трудового потенціалу нашої держави.

Однією з особливостей сучасного туберкульозу є значна кількість занедбаних форм серед вперше виявлених хворих, розповсюджені, полікавернозні процеси, масивне бактеріовиділення, що зумовлено неможливістю активного виявлення хворих методом флюорографії через брак коштів. Так, в структурі захворюваності деструктивні та фіброзно-кавернозні форми складають 2/3 усіх випадків легеневого туберкульозу. Це призводить до зниження якості лікування, підвищення рівня хіміорезистентного туберкульозу й, врешті-решт, до зростання смертності, що є свідченням поглиблення епідемії хвороби.

Причиною низького виявлення бактеріального туберкульозу є недостатня робота мікробіологічних лабораторій, тому що не вистачає живильних середовищ, реактивів, мікроскопів, сучасного мікробіологічного оснащення. Крім того, після централізації мікробіологічних лабораторій до 1990 р. переважна більшість їх знаходиться в обласних центрах і їх занадто мало. Медичні працівники з районних центрів продовжують доставляти харкотиння в обласні лабораторії, тоді як у більшості центральних районних лікарень можна налагодити ці дослідження. Тому сьогодні треба розширювати мережу мікробіологічних лабораторій, створювати обласні референс-лабораторії. Українська референс-лабораторія з діагностики туберкульозу, що створена на базі Інституту фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г.Яновського АМН України не має фінансової підтримки.

Якщо в 1990 р. від усіх форм туберкульозу померло 4212 хворих (або 8,1 на 100 тис. населення), то у 1999 р. в Україні туберкульоз забрав 9053 життів (або 19,9 на 100 тис. населення), тобто смертність зросла в 2,4 рази, або на 146,0 %, що набагато більше, аніж помирає від всіх інших інфекційних і паразитарних хвороб разом взятих. Смертність багато в чому залежить від того, як лікують хворого. На жаль, у всіх адміністративних територіях хронічно не вистачає протитуберкульозних препаратів, що суттєво впливає на показник смертності, а фінансування фтизіатричних закладів проводиться лише на 30-35 % від потреби.

Через брак коштів й відсутність протитуберкульозних препаратів погіршується ефективність лікування хворих на туберкульоз. Так, у 1990 р. показник припинення бактеріовиділення серед вперше виявлених хворих після 1 року лікування складав 91,0 %, а загоєння порожнин розпаду і каверн - 80 %. У 1999 р. ці показники дорівнювали відповідно 79,5 % і 65,5 %, тобто у 1999 р. вони зменшилися на 12 % і 14,5 %. Проте при наявності протитуберкульозних препаратів фтизіатри України могли б раціонально лікувати хворих і досягти припинення бактеріовиділення у 97-100 % пацієнтів. Загоєння порожнин розпаду і каверн серед хворих на рецидив і хронічних форм відмічалось відповідно у 46,3 та 15,5 %. Хірургічне лікування, через його дорожнечу і неплатоспроможність закладів охорони здоров'я, проведено 1484 хворим в 1999 р., що становить лише 4,5 % від числа хворих на деструктивний туберкульоз. Замість загальноприйнятого 6-8-місячного лікування більше третини хворих вимушені лікуватися протитуберкульозними препаратами 1-1,5 року і більше, а у 20,5 % хворих формується хронічний туберкульоз і вони стають джерелом зараження для здорових людей. Через фінансові причини збільшується частота рецидивів туберкульозу, яка сягає вже 14,6 %.

Санаторне лікування для більшості хворих стало недоступним. У санаторіях лікується тільки 4,2 % пацієнтів від числа хворих на активний туберкульоз.

Серйозне занепокоєння викликає також захворюваність на туберкульоз серед медичних працівників. Якщо до 1990 р. в Україні туберкульозом занедужувало 30 - 40 медичних працівників у рік, то в 1997 р. захворіло 456 медичних працівників, а в 1999 році - близько 540. Це в 11,4 - 15,2 разів більше. Дуже складна епідемічна ситуація в місцях виконання покарань. В порівнянні із середньоукраїнським показником захворюваність на туберкульоз в слідчих ізоляторах у 71,1 разів більша, в закладах виконання покарань - у 68,6 разів вища. Щорічно в зв'язку із завершенням терміну покарання або з амністією 20-30 % хворих на туберкульоз не прибувають до місця призначення, випадають із диспансерного спостереження і, природно, стають джерелом зараження. У той же час, у зв'язку з недостатнім фінансуванням протитуберкульозні заходи в пенітенціарній системі на низькому рівні. Пенітенціарна система є одним із головних джерел формування хронічних полі- та мультирезистентних форм туберкульозу.

Надзвичайно ускладнюють ситуацію з туберкульозу ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД. Серед них відповідно до 30-50 % може захворіти туберкульозом, зважаючи що більшість з них інфіковані ще й мікобактеріями туберкульозу.

Проблемою є й руйнування матеріально-технічної бази та скорочення кадрового потенціалу протитуберкульозної служби. З 1990 р. по 1998 р. ліквідовано 20 (10,8 %) протитуберкульозних диспансерів (із 185 їх стало 165), скорочено 44,2 % (15834) стаціонарних ліжок у протитуберкульозних диспансерах (із 35800 до 19966), ліквідовано 27,9 % (38) санаторіїв (із 136 до 98) і 37,2 % (8917) санаторних ліжок (із 23975 до 15058), на 26,9 % (1005) зменшилася кількість лікарів-фтизіатрів (із 3734 до 2729). Майже цілковито зруйнована інфраструктура з позалегеневого туберкульозу.

До того ж, у 1999 р. в Україні у 121 неблагополучному господарстві виявлено 14425 хворих на туберкульоз сільськогосподарських тварин. Невідома ситуація щодо туберкульозу у тварин, яке утримує населення. Оскільки людина може заразитися туберкульозом від хворої тварини (через молоко, м'ясо, при догляді за хворими тваринами) і навпаки, то хворі тварини створюють серйозне джерело інфекції в Україні.

За прогнозними оцінками, при наявній тенденції соціально-економічного розвитку України і сформованої епідемічної ситуації з туберкульозу в 2000-2010 роках у країні може занедужати туберкульозом 400 тисяч хворих, померти від туберкульозу - 85 тисяч хворих і заразиться ним - біля 2 млн. дітей. Якщо ефективність лікування бактеріального туберкульозу не поліпшиться, то первинна хіміорезистентність може досягти 40-50 %, у зв'язку з чим різко зросте імовірність зараження хіміорезистентним туберкульозом. На цьому тлі скорочується викладання фтизіатрії у медичних навчальних закладах. Лікарі загальної практики, на яких покладається виявлення хворих на туберкульоз, недостатньо обізнані із діагностуванням цієї недуги, тому збільшується частота помилкових діагнозів.

На півдорозі призупинилося налагодження випуску вакцини БЦЖ на Державному підприємстві "Львівлікпрепарати" у м. Винники Львівської області, де передбачався випуск вакцини БЦЖ у кількості 10 млн. доз на рік. У це недобудоване підприємство Німецька фірма "Берінгверке" у 1997-1998 рр. поставила обладнання на суму 18,3 млн німецьких марок, українська сторона підготовила відповідну документацію, експертні дослідження, випробування вакцини. Й на цьому завершення будівництва й налагодження технологічної лінії призупинилося через брак коштів.

Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та Міністерство охорони здоров'я України вже зробили перший крок назустріч взяття під контроль епідемії туберкульозу. Кабінет Міністрів України видав постанову від 23 квітня 1999 р. № 667 "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом", Верховна Рада України прийняла 6 квітня 2000 р. Закон № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб", Президент України видав Указ від 11 травня 2000 р. № 679/2000 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом", а Міністерство охорони здоров'я видало наказ від 20 квітня 2000 р. "Про оптимізацію та уніфікацію проведення протитуберкульозних заходів в умовах недостатнього їх фінансування". Однак у Законі України недостатньо висвітлені проблеми туберкульозу, до того ж, реалізація зазначених нормативних документів неможлива в рамках існуючого мізерного фінансування із місцевих бюджетів. Тому Президенту України, Верховній Раді, Кабінету Міністрів та Міністерству охорони здоров'я слід зробити ще один крок - виділити цільове фінансування на боротьбу з туберкульозом в Україні.

Виходячи із викладеного, учасники наради-семінару фтизіатрів і пульмонологів України вважають за доцільне:


1. Централізовано двічі на рік одночасно закупляти найефективніші протитуберкульозні препарати (рифампіцин, ізоніазид, етамбутол, піразинамід, стрептоміцин, канаміцин) для всіх хворих України із 6-місячним резервом цих ліків, бо перерви у лікуванні спричиняють розвитку хіміорезистентного туберкульозу, вартість лікування якого збільшується в 150-200 разів. Розробляти й оперативно налагоджувати серійний випуск високоефективних українських протитуберкульозних препаратів.
2. Прийняти Українську протитуберкульозну програму і виділити для неї цільове фінансування.
3. Прийняти Закон України "Про захист населення від туберкульозу", де основну увагу привернути на лікування заразливих хворих, які відмовляються від лікування, захист медичних працівників від нозокоміального туберкульозу тощо.
4. Розгорнути мережу мікробіологічних лабораторій у загально-лікарняних лікувально-профілактичних закладах для широкого проведення мазків харкотиння на мікобактерії туберкульозу. Надати статус Української національної референс-лабораторії з діагностики туберкульозу мікробіологічній новоствореній мікробіологічній лабораторії на базі Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України і виділити фінансування для її функціонування. Організувати республіканську (в Автономній Республіці Крим), обласні, Київську і Севастопольську міські референс-лабораторії з діагностики туберкульозу.
5. Створити Український науково-практичний центр з позалегеневого туберкульозу, який відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 667 "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом" повинен був бути створений наприкінці 1999 року. Відновити посади обласних позаштатних фахівці з позалегеневого туберкульозу.
6. Збільшити кількість годин викладання фтизіатрії у медичних навчальних закладах відповідно до проекту наказу, що поданий Інститутом фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського до Міністерства охорони здоров'я України більше, ніж рік тому. Заборонити ліквідацію кафедр фтизіатрії та пульмонології при медвузах та перепрофілювання кафедр на курси. Відновити ліквідовані кафедри. Розробити програму підготовки педагогічних та лікарських кадрів з позалегеневого туберкульозу.
7. Терміново видати наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про порядок допуску до роботи в деяких професіях осіб, що хворіють на туберкульоз", який у 1996 р. скасований наказом МОЗ України від 14.02.96 р. № 26 "Про удосконалення протитуберкульозної служби" і не запропоновано нічого взамін.
8. Розробити і видати накази МОЗ України "Про діагностику та лікування туберкульозу у ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД", "Про захист медичних працівників від туберкульозу та їх страхування".
9. Заборонити руйнування пульмонологічної служби в Україні (скорочення пульмонологічних кабінетів, відділень, ліжок та лікарів), впродовж 2000-2003 років зміцнити пульмонологічну службу на базі центральних районних лікарень, забезпечивши там посади лікарів-пульмонологів, функціонування пульмонологічних кабінетів та відділень.
10. Розробити і затвердити наказом МОЗ України рекомендовані штатні нормативи для мережі закладів і структурних підрозділів, що надають терапевтичну та хірургічну медичну допомогу хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легень.
11. Підготувати і подати на затвердження МОЗ України комплекс нормативних актів "Про вдосконалення фтизіохірургічної і торакальної допомоги хворим".
12. Уніфікувати статистичну звітність щодо туберкульозу і неспецифічних захворювань легень, привівши її у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема втіливши реєстрацію хіміорезистентного туберкульозу, когортний аналіз ефективності лікування і деякі інші показники.
13. Завершити налагодження випуску вакцини БЦЖ на Державному підприємстві "Львівлікпрепарати".
14. Привернути увагу громадських організацій до туберкульозу.

Прийнято одноголосно учасниками наради-семінару
фтизіатрів і пульмонологів України
(Львів, 7-9 червня 2000 р.).