РЕЗОЛЮЦІЯ ПІДСУМКОВОЇ НАРАДИ ФТИЗІАТРІВ УКРАЇНИ
"Проблеми фтизіатрії та шляхи їх вирішення" 
(26 червня 2002 p.)

Ми, учасники підсумкової наради фтизіатрів України, заслухавши і обговоривши доповіді представників Міністерства охорони здоров'я, провідних фахівців Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, головних фтизіатрів України щодо проблем фтизіатрії та шляхів їх вирішення, вельми стурбовані ситуацією з туберкульозу, що склалася, і незадовільним станом фінансування на цьому фоні. Так, у 2001 р. із передбачених на протитуберкульозні препарати 36 млн. грн. з Державного бюджету недофінансовано 6 млн. грн. В поточному році із 52 млн. грн. за станом на 26 червня (протягом півроку) профінансовано лише 8,0 млн. грн. Це викликає тривогу занепокоєння, оскільки можлива перерва у лікуванні хворих, яка може стати причиною збільшення частоти хіміорезистентного туберкульозу.

Констатуємо, що туберкульоз, як соціальна хвороба є дзеркалом соціально-економічного, політичного і культурно-освітнього рівня населення країни, заслуговує кращого фінансування. В останні роки втрачений контроль за невгамовно прогресуючою епідемією туберкульозу, що в значній мірі зумовлено кризою охорони здоров'я, зниженням життєвого рівня населення, погіршенням його здоров'я, підвищеною міграцією населення, забрудненістю навколишнього середовища шкідливими промисловими та сільськогосподарськими викидами, наслідками Чорнобильської катастрофи.

В умовах зростання епідеміологічних показників з туберкульозу в Україні, погіршення ранньої діагностики та ефективності лікування цієї недуги та неефективності інших протитуберкульозних заходів в Україні, як і в багатьох інших державах, виникає необхідність перегляду стратегії боротьби з туберкульозом, пошуку пріоритетних напрямків в системі протитуберкульозних заходів. Звертає на себе увагу той факт, що з року в рік збільшується кількість занедбаних форм, розповсюджених полікавернозних процесів серед вперше виявлених хворих, зростає число хворих з масивним бактеріовиділенням.
У зв`язку з тим, що туберкульоз в Україні сьогодні становить національну небезпеку Президент України, Парламент та Уряд країни звернули увагу на цю проблему. Прийняті:

1. Закон України від 5 липня 2001 р. № 2586-III "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз".

2. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. № 960 "Про затвердження заходів щодо виконання Концепції розвитку охорони здоров`я населення України".

3. Указ Президента України від 20 серпня 2001 р. № 643/2001 "Про Національну програму боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 - 2005 роки".

В Донецькій області розпочався пілотний проект в рамках ДОТС-стратегії. Проте учасники наради застерерігають про недоцільність застосування суто ДОТС-стратегії, слід завжди здійснювати адаптацію її до Національної програми боротьби з туберкульозом.

Учасники підсумкової наради фтизіатрів України підтверджують, що туберкульоз став загрозливою медико-соціальною і народно господарською проблемою. В сучасних складних соціально-економічних умовах боротьбу з туберкульозом необхідно проводити, виходячи із таких найважливіших положень:

1. Протитуберкульозна служба в Україні й передусім в кожній адміністративній території потребує реорганізації, а протитуберкульозні заходи - оптимізації.

2. Збереження цілісності протитуберкульозної служби з її реорганізацією, а також вдосконалення вертикалі управління і контролю за виконанням протитуберкульозних заходів (Державна та регіональні міжурядові комісії).

3. Розробка і втілення державної системи моніторингу туберкульозу, обліково-звітної документації, адаптованих до Міжнародних норм і стандартів.

Звернутися до Міністерства охорони здоров'я України у вирішенні таких питань:

1. Прискорити організацію Всеукраїнського центру з позалегеневого туберкульозу.

2. Підготувати і видати наказ про удосконалення медичної допомоги хворим на туберкульоз у ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД.

3. Створити в Україні Національний реєстр хворих на туберкульоз, що поліпшить систему реєстрації всіх хворих на цю недугу і моніторинг за динамікою їх кількості та ефективністю лікування, в тому числі своєчасно застосовувати хірургічні методи лікування.

4. Переглянути і оновити навчальні програми з фтизіатрії для студентів, школярів, лікарів різних профілів та населення.

5. Оскільки медичні працівники зовсім не захищені законодавством, то потрібно чітко урегульоване визначення професійного туберкульозу для багатьох категорій медичного персоналу, а також виділити кошти на організацію захисту медичних працівників від туберкульозу.6. Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського разом з Інститутом педіатрії, акушерства і гінекології АМН України розробити методичні рекомендації щодо сучасних методів діагностики, профілактики і лікування дітей і підлітків, що мають сімейний контакт з хворими на активний туберкульоз, а також дітей, що підлягають ревакцинації БЦЖ і туберкуліновій пробі Манту.

7. Створювати нові, швидкісні методи мікробіологічної, імунологічної та інших сучасних методів діагностики туберкульозу.

8. Зважаючи на те, що пенітенціарна система є одним із головних джерел формування хронічних полі- та мультирезистентних форм туберкульозу розробити Інструкцію щодо профілактики і лікування туберкульозу у осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, а також кратності обстеження цього контингенту.

9. Інтеграція діяльності протитуберкульозної служби із загальною лікарняною мережею, санітарно-епідемічною службою та зацікавлених органів виконавчої влади (службою міграції, внутрішніх справ, виконання покарань, ветеринарної служби тощо) щодо профілактики та виявлення туберкульозу у людей та сільськогосподарських тварин.

10. Максимальне залучення громадських організацій у країні і за її межами та участі населення в запобіганні туберкульозу.

11. Неприпустиме ізольоване застосування ДОТС-стратегії у будь-якій адміністративній території країни, її слід адаптовувати до національних умов в рамки передбачених в Україні протитуберкульозних заходів.

12. Розпочати запровадження в Україні ставок патронажних медсестер для проведення контрольованого лікування хворих на туберкульоз, яке передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 р. № 667 "Про комплексні заходи боротьби з туберкульозом". Невиконання цієї постанови загрожує безконтрольному амбулаторному лікуванню хворих і погіршенню ефективності лікування.

Редакції "Українського пульмонологічного журналу" опублікувати цю резолюцію та продовжити дискусію на сторінках журналу щодо реорганізації та реструктуризації протитуберкульозної служби в Україні з метою покращення її роботи.