Ми, учасники II з'їзду фтизіатрів і пульмонологів України, звертаємось до Вас із болем, тривогою і криком душі, із проханням допомоги вжити дійових заходів, бо нам не байдужа доля українського народу, який у ці нелегкі, скрутні для країни часи опинився ще перед однією страшною і страхітливою загрозою - невгамовним наступом важкої, заразливої, трудновилікованої, інвалідизуючої недуги - туберкульоз, що уражає практично всі органи і частини тіла людини, а також сільськогосподарських і диких тварин.

За останні п'ять років епідемія цієї страшної недуги невпинно прогресує особливо серед дітей, осіб працездатного віку, як сільського так й міського населення. За цей період захворюваність туберкульозом збільшилася на 28,5 % і становить 49.1 на 100 тис. населення, а смертність від нього зросла на 61,9 % й сягла 17.0 на 100 тис. населення. Особливо тривожним є те, що на 54,5 % збільшилася захворюваність туберкульозом дітей. Почастішали випадки туберкульозного ураження нервової системи серед дитячого населення.

Про такі сумні прогнози застерігали ще у 1993 році учасники I з'їзду фтизіатрів і пульмонологів України у Зверненні до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, яке, на жаль, було непочутим й не відреагованим.

Водночас слід зауважити, що на тлі епідемії туберкульозу фтизіатрична служба України поступово занепадає, руйнується і неспроможна виконувати свої функції у повному обсязі. Адже вона не має необхідного медичного устаткування й обладнання, бракує протитуберкульозних ліків, реактивів, живильних середовищ. Непродумано скорочуються протитуберкульозні диспансери й санаторії, їх ліжковий фонд, практичні лікарі-фтизіатри і науковці, згортається викладання фтизіатрії у медичних вузах, бракує фінансування.

Ті мізерні кошти, що виділяються для лікування хворих на туберкульоз, витрачаються на оплату електроенергії, опалення, водопостачання. Більшість протитуберкульозних диспансерів стали боржниками, їм відключають телефони, радіо та інші комунальні послуги. В туберкульозних закладах, що є інфекційними, не проводиться елементарний ремонт хоча б із санітарних та протиепідемічних міркувань. Не поповнюється м'який та твердий інвентар. Хворі вимушені із собою приносити посуд, простирадла, ковдри, одяг для перебування у лікарні й тим самим вони розносять туберкульозну недугу. Через дорожнечу продуктів харчування у протитуберкульозних стаціонарах немає чим годувати хворих, тоді як харчування - це невід'ємна складова частина лікування туберкульозу.

Вакцину БЦЖ, яка є єдиним засобом попередження туберкульозу, змушені купувати за кордоном, бо до цього часу в Україні не налагоджений її випуск. Відсутні сертифікація і контроль за якістю вакцини БЦЖ. Немає в достатній кількості пересувних флюорографів, шприців для проведення щеплення проти туберкульозу, туберкулінодіагностики тощо.

Нині соціально не захищені ні лікарі-фтизіатри, ні науковці галузі фтизіатрії, ні хворі на туберкульоз, більшість з який відносяться до соціально-дезадаптованих та знедолених верств населення. На законодавчому рівні треба закріпити необхідність обов'язкового лікування заразливих хворих-бактеріовиділювачів, які свідомо відмовляються від лікування й спричиняють загрозу зараження туберкульозом оточуючих здорових дітей та дорослих.

Занедбані питання профілактики, ранньої діагностики туберкульозу як серед населення, так й серед сільськогосподарських тварин. Виявлення та ізоляція останніх й утилізація м'ясо-молочної продукції від них не здійснюються на належному рівні.

Проблема туберкульозу, що склалася в Україні, є національною небезпекою і вимагає негайних повномасштабних рішень на державному рівні, бо вона торкається не тільки спеціальних медичних, але й багатьох соціально-економічних питань, що потребують значних матеріальних коштів. Майже у всіх країнах світу боротьба з туберкульозом - це першочергова державна справа.

Виходячи із викладеного і покладаючись на гуманність, милосердя й велику стурбованість, просимо Вас вважати боротьбу з туберкульозом однією з першочергових державних проблем, підтримати наші зусилля в подоланні туберкульозу в ім'я збереження української нації та вирішити такі нагальні питання:

1. Прийняти та фінансово забезпечити Закон України "Про медико-санітарну допомогу", в проекті якого є розділ "Туберкульоз" та Національну програму протитуберкульозних заходів в Україні.

2. Зважаючи на епідемію туберкульозу, виділити із резервного форду цільове фінансування для закупівлі необхідної кількості протитуберкульозних препаратів, пересувних флюорографів, найнеобхіднішого обладнання; якнайшвидше ввести в дію технологічну лінію виробництва вакцини БЦЖ у нашій країні; налагодити власне виробництво хоча б найнеобхідніших і найефективніших протитуберкульозних препаратів, рентгенологічної техніки; повноцінно і вчасно фінансувати проведення наукових досліджень з актуальних питань боротьби з туберкульозом; поповнювати матеріально-технічну базу фтизіатричної служби, зміцнювати її кадровий потенціал.

3. Створити Український державний фонд боротьби з туберкульозом й офірувати йому достатню кількість коштів, в тому числі валютних, а також регламентувати йому міжвідомчу координацію та суворий контроль за здійсненням протитуберкульозних заходів серед населення, в тому числі осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, а також серед сільськогосподарських тварин.

4. Ініціювати прийняття пакету законів, спрямованих на термінове проведення дійових економічних реформ в Україні, поліпшення добробуту нашого народу та соціального захисту населення й тим самим на наблизитися до подолання соціальних наслідків, що сприяють розвиткові туберкульозу.

Одноголосно схвалено учасниками II з'їзду фтизіатрів і пульмонологів України, м. Київ, 20 - 24 жовтня 1998 р.